Поки не бачиш інших людей, так і свої гарні здаються; а як порівняєш, так на своє-то і дивитися не хочеться.
Мовчи, коли вже краще нічого не вмієш.
Жорстокі звичаї, пане, в нашому місті, жорстокі! У міщанстві, пане, ви нічого, крім грубості так бідності нагольной не побачите. І ніколи нам, добродію, не вибитися з цієї кори! Тому що чесною працею ніколи не заробити нам більше насущного хліба.
Це не нами заведено, не нами і скінчиться.
Жінки люблять думати, що вони вільні і можуть мати у своєму розпорядженні собою, як їм хочеться. А на ділі-то вони ніяк і ніколи не мають у своєму розпорядженні собою, а мають у своєму розпорядженні ними спритні люди.
Ми люди грішні; ми і в церкву-то ходимо людей подивитися та себе показати.
Жіноче серце м’яко. М’яко-то воно м’яко, зате вже ж і злій-то жінки нічого на світі немає, якщо її образити відчутно. Страшно стає. Жінка помститься жахливо, вона може таку гидоту придумати, що чоловікові і в голову не прийде.
Якщо порахувати тепер усі повинності та провини, оклади та наклади, побори та недобори, торжества та свята, – але ж можна і пожаліти по людству. З одного-то вола семи шкур НЕ деруть.
Ми, кажуть, не хочемо брати хабарів, хочемо жити одним платнею. Так після цього життя не буде! За кого ж дочок віддавати? Адже так, чого доброго, і рід людський припиниться. Хабарі! Що за слово хабара? Самі ж його вигадали, щоб ображати хороших людей. Чи не хабара, а подяку! А від подяки відмовлятися гріх.
Ви не ревнувати чи? Ні, ви вже ці дурниці залиште.
