Людина ж не іграшка. Не треба забувати.
Коли мені кажуть, мовляв, все фігня, що їх таких ще тисячі будуть – дуже боюся, що стільки мудаків я не витримаю …
Мені б пісню заспівати, та туга в грудях, так на серці біль. Мені не висловити … Мені б вийти в мережу – там трави купити, але забутий пароль, та й дорога закрита.
Недостатньо знати собі ціну – треба ще й бути комусь потрібною …
Ти там акуратніше, одягайся тепло. Вже не знаю, хто там тебе тепер гріти буде, але точно не я.
Ми звикли видаляти номера з телефону, щоб не зірватися … не подзвонити. Ми ж всі такі горді і незалежні … але у вихідні все одно включається п’яний режим, адже видалити цифри з голови набагато складніше.
І ось так вони живуть: він у неї в серці, вона у нього в друзях у контакті …
Гордість – це не тоді, коли хочеш промовчати і просто любити. Це коли ти, мовчки, говориш про любов …
Якщо тобі зараз погано, пам’ятай, що скоро буде дуже добре!
Подруга. Та йди ти до біса подруга. Яка ти нахер подруга …
У душі смітник, в голові порожнеча, в очах злість, а в серці мрія …
Мені здається, я перетворююся на таргана … Пообіцяла домашнім, що скину 5 кг – тепер жру тільки ночами, поки всі сплять. А коли вмикають світло – починаю в паніці губитися!
Коли поганий настрій, а в статусі ставиш, що тобі весело відчуваєш себе героєм
Моє життя видалося мені довгої дорого в нікуди … а, ні, не здалася.
Дивна це штука – настрій … Приходить нізвідки, йде в нікуди, а коли кличеш, робить вигляд що не чує …
Я – просто покинутий усіма острівець посеред океану людей. Ні минулого, ні майбутнього, тільки біль.
Настрій чогось загуляв …
Як же чертовски важко змиритися з відсутністю людей, які одного разу стали частиною твого дня.
Знову він з’явився в моєму житті … Цей жахливий француз Де Прессняк …
