Якщо ти плачеш під музику, згадуючи хороші моменти, які вже не повернеш, значить у тебе є серце, до якого можна достукатися.
Маленький світ, в твоєму гарячому сердечку, знову обпалює льодом. Твої мрії, ти дивишся на колечко,і серце наповнюється теплом.
Зрештою людині дана всього одне життя – від чого ж не прожити її як слід?
І навіть неба ти потрібна, воно темніє без тебе …
Повага – це коли ти витягаєш обидва навушника що б привітати людини. А коли вимикаєш плеєр, то це вже любов.
В один прекрасний день ти виявиш, що у тебе залишилася тільки одна проблема – ти сам.
І вона бере мою руку. І я тримаю її і не відпускаю. І вона ніби не проти. Ми йдемо пліч-о-пліч. І це славно.
На жаль, ненадовго нам щастя дано.
У певний момент ти незмінно розумієш, що всього в цьому житті обов’язково приходить кінець.
Надії гинуть беззвучно.
Я хочу сидіти з тобою поруч на балконі, загорнувши ноги в плед, пити каву і слухати дощ. Відчувати, як ти дихаєш в моє вухо і розуміти, що все минуле до тебе було порожнім і безглуздим.
Марного життя варто побоюватися куди більше, ніж смерті.
Звідки я могла знати, що моє серце, що зупинилося заради помсти, заново заб’ється заради кохання?
А адже випадкових зустрічей не буває. Це або випробування, або покарання, або подарунок долі.
Благо не в тому, щоб життя було довгим, а в тому, як нею розпорядитися: може трапиться, та й трапляється нерідко, що живе довго проживає мало.
Ніде, ні в якому місті світу, зірки не світять так яскраво, як в місті дитинства.
А по суті, ми всі рівні! Ні кого то краще або гірше. Просто, ми комусь не потрібні. А кому-то ми запали в душу!
Багатство – це не те в який ти шубі ходиш, на якій машині ти їздиш і який крутий телефон у тебе в руках. Багатство – це живі батьки, здорові діти, надійні друзі і міцне плече коханої людини.
Дитинство – це метелик, якій не терпиться обпекти свої білі крильця в полум’я юності.
