Але ж він у мене найкращий. Він терпить мій характер. Я йому з’їла вже всі нерви, а він терпить. Самий хороший, а головне мій.
Він – той хлопчик, що малює у мене на обличчі усмішку …
А мені знайти б дах вище, ночі тихіше, слова послаще, і тебе поруч частіше …
Любов – це коли твій хлопець меле дурниці, а тобі здається, що він говорить розумні речі.
Амур … йди сюди, я тобі апельсинчик дам! Хочеш два? І ти стріляєш в ось того хлопчика! Добре
Ти навіть уявити не можеш, скільки б Я віддала за твоє “люблю”
Зустрівши один раз, на тебе запала. Серед тисяч контактів Вконтакте, жадібно очима шукала.
Любов – це не захоплюватися від запаху подарованих квітів. Це слухати про 95 бензин і не хотіти перебивати.
Пройде місяць або два, а може бути, всього тиждень, і ти зрозумієш, що наша зустріч не була випадковою. Але на той час місце поруч зі мною, напевно, буде зайнято.
Люблю його більше, ніж шоколад! Люблю його більше, ніж рок! Люблю його більше, ніж світло! Люблю його більше, ніж життя …
– Милий, скажи, чому в букеті, подарованому тобою, всі троянди білі, а одна червона? – Як би пояснити. Розумієш … тому що всі однакові … А ти одна така!
Любов крутіше пластичного хірурга – омолоджує, освіжає і змінює без скальпеля – одним дотиком до серця.
Ось і я зустрілася з нерозділеним коханням. Тепер я добре розумію хлопців, яких сама колись посилала. Мені соромно.
У світі є лише два сліпці – ти, тому що не бачиш, як сильно мені потрібен, і я – тому що не помічаю нікого крім тебе.
З тобою ми зустрілися випадково, з мільйона тисяч очей, твої, як маленькі іскри, все почалося з безглуздих фраз. І один одному ближче і рідніше ми стаємо з кожним днем і сніг стає біліше, коли з тобою ми вдвох …
Люблю його аромат, люблю чути як він дихає, люблю спостерігати за його поглядом, люблю просто, коли він поруч …
