Винайти літак просто. Побудувати його – вже дещо. Літати – це все.
Здається, я завжди тужив за відчуттями, складовими тепер мою приналежність, – приналежність щасливця, який проник в повітря. Мені часто траплялося літати уві сні, і сон був чарівним.
Коли стоїш на краю скелі, – стрибни, щоб полетіти, а не щоб впасти.
Люди, здатні керувати літаком, завжди знайдуться, але потрібен я, той, хто ці літаки винайде – авіаконстуктор.
– «Док», а ти де навчився літак-то водити? – А я і не вмію …
Тільки дороги можуть відсунути старість. Коли весь час їздиш і лягаєш спати, знаючи, що вночі тебе розбудить будильник, щобвстигнути на літак, який йде чорт знає куди і взагалі чортзна-чого ти на ньому летиш, тоді час завмирає.
Так, я полечу швидше, ніж будь-хто в світі, оскільки ви відправляєте мене в кабріолеті.
Як безглузді телефонні дзвінки, телеграми, повернення на швидкісних літаках, люди розучилися жити відчуттям присутності.
Очевидно, що вона була мрійниця. Вона не знаходила собі місця в іншому світі. Коли вона стрибнула, вона, напевно, думала, що полетіла б.
Перший валізу, що з’являється на стрічці для видачі багажу, не належить нікому.
Виявляється, літати – це просто. Потрібно тільки відштовхнутися від країв ліжка і через мить опинитися десь поруч з тобою.
Літак це трамвай. А трамвай взагалі велосипед.
Як же це безтурботно – парити над нами …
Завтра о сьомій двадцять дві я буду в Борисполі Сидіти в літаку і думати про пілота, щоб Він добре злетів і вкрай вдало сів Де-небудь в Парижі, а там ще трохи і Прованс.
Крил немає і ніколи їх не було. Я вміла літати, лише вірячи в небо, В якому з мене місяць світив. В якому колись була моя сила.
Повітряна подорож: годинник нудьги, що перериваються миттєвостями панічного страху.
Я не боюся зірватися, я щаслива, мене не лякає падіння, мене вабить політ …
