А ось за що я … люблю ковбоя … так це за те, що є у нього … і є у мене! У мене все є! І мав на увазі я ваш сінематограф!
Всі себе люблять, коли мене щось хтось любити буде?
Все, що є особливого в мені …
Не люблю, коли мене тримають за дурня в старому польському преферансі. Я гравець, а не дурень.
– Так я її люблю. Мабуть. Дивлячись що вважати любов’ю. Це, знаєш, як з марками. Можу збирати, а можу не брати взагалі. – Але ти ж перестав збирати. – Так я ж і не викинув. Он вони, лежать, під руку весь час трапляються. Особливо коли не треба.
Все моє життя ти вселяв мені, що я чогось вартий тільки тому, що потрібна тобі.
Ваше благородіє, Пані розлука, Ми з тобою рідня давно, Ось яка штука. Лист у конверті, постривай, рви! Не щастить мені в смерті, Пощастить у коханні … Ваше благородіє, Пані удача, Для кого ти добра, А кому інакше. Дев’ять грамів в серце … Стривай, не клич! Не щастить мені в смерті, Пощастить у коханні.
Просто зрозумій, що це почуття приходить в найбільш невідповідний час, однак, я все ж прошу тебе зробити мені велику послугу – Обери мене. Одружись зі мною. Дозволь мені зробити тебе щасливим.
Дух рано чи пізно стає дембелем, а перед дембелем лежать всі мрії! Тому що люблять його дуже – і тут, і там. В пожежні беруть, і в міліцію. Там курорти від профспілки, безкоштовний проїзд на автобусі. Дівки з дійки так і плачуть по дембель … Тому що дембеля більше в армію не беруть.
Для любові не названа ціна, лише тільки життя одна …
Детектив без гонитви – це як життя без любові.
Тільки глибоке почуття може штовхнути мене під вінець, тому бути мені старою дівою.
– Кака тут любов? Коли геть, повітрю мені не хватат. Надихатися не можу … А в грудях прям жгет! Прям жгет, як ніби жар геть з печі проковтнув! ..
До сих пір самий крутий хлопець підвозить вранці саму класну дівчину до шкільного ганку.
Любов до Батьківщини і фюреру полягає не в тому, щоб сліпо брехати друзям по роботі.
