І ти зараз не зі мною, і мені тебе не зрозуміти, я продовжую любити і чекати ….
Ніхто не зустрічає свій ідеал двічі в житті. Та й один раз рідко хто його знаходить.
І померти одного разу буде мені не страшно … Лише важливо знати, що не дарма …
Ніщо не виснажує тіло і душу людей так, як виснажують тужливі думи. І ослабли люди від дум …
З забули мене можна скласти місто.
Ніщо так не чіпає чоловіка, як сльози коханої жінки, і ніщо не дратує його так, як сльози жінки, яку він вже перестає любити.
З прихильності народжується печаль, з прихильності народжується страх; у того, хто звільнився від прихильності, немає суму, звідки страх?
Але знаєш, тонуть адже не тому, що плавати не вміють. Тонуть, коли немає сил залишатися на березі.
Іноді досягнувши своєї стелі, з сумом розумієш, що це всього-на-всього чийсь підлогу.
Але кожен нещадно бреше в очі. Плює вам в душу не про що не шкодуючи.
Іноді і найсильніші плачуть.
Але так влаштований світ земний і тим довіку нев’янучий: сміється хтось за стіною, коли ми мало не ридаємо.
Іноді просто необхідно, щоб людині було сумно.
Про життя і грошах починають думати, коли вони приходять до кінця.
Іноді стримуєш сльози тільки тому, що не хочеш зіпсувати макіяж …
Про що сумують кішки? Їх печаль нагадує осінній дощ, без відповіді ллється над світом.
Іноді тільки після втрати, за розміром що виникла порожнечі, можна зрозуміти, скільки місця займав в твоїй душі людина.
Обпалюють про одну людину, а не довіряєш потім цілого світу.
Іноді хочеться просто плакати, плакати без причини розуміючи що, ти багато чого втратила … А адже все могло бути по іншому.
Прикро, коли чекаєш і сумуєш по людях, а вони веселяться, їм добре і без тебе. Таке відчуття, що тебе для них ніколи і не існувало.
