Сиджу, п’ю каву, аналізую. B чашці oсень, в планах зима, в тілі весна, а душі, як завжди, не вистачило літа.
Чому заповідано «Не суди, та не судимий будеш?» А тому що не повинно кривому сміятися над горбатим! Тому що всі ми з горбатою душею і кульгавий вірою!
Фізичної красою володіють і звірі, може бути, навіть більшою мірою, ніж люди, але душі, що живе в людях, звірі не мають, а хіба життя дана нам не для того, щоб ми мали багатою душею, навіть якщо при цьому страждає наша зовнішність?
У душі у кожного є тихий куточок, Куди ми нікого не допускаємо. І разом з тим ми трепетно мріємо, Щоб хто-небудь переступив поріг.
Do Not розкривай душу, в неї знайдеться кому плюнути …
Чи ж не двері: якщо часто відкривати, протяги продувають тебе наскрізь.
Душу, як і книжку, не довіряй нікому. Порвуть же.
Закохатися можна в красу, але полюбити – лише тільки душу.
Три чесноти прикрашають душу: краса, мудрість і любов. Людина повинна шанувати і прагнути осягнути їх.
Правильно кажуть – чим добріше душа, тим складніше доля.
Вам здаються темними мої слова? Темрява в наших душах – цього вам не здається?
Горе тому, хто любив тільки тіла, форми, видимість! Смерть відніме у нього все.
Душа німа, в неї немає голосу, вона не може кричати. Вона повинна терпіти, терпіти і терпіти …
Інші люди служать нам збільшувальними стеклами, крізь які ми читаємо власні душі.
На зайві гроші можна купити тільки зайве. А з того, що необхідно душі, ніщо за гроші не купується.
Ангел в душі живе, але відображений, а любов звільнить його.
Щоб правильно судити про речі піднесених і великих, треба мати таку ж душу; в іншому випадку ми припишемо їм наші власні вади.
Це так важливо – цілувати саме ті губи, дивитися саме в ті очі,
обіймати саме ту людину, до якого потягнулася твоя душа.
Чистий, щира, полум’яна і невтомна душа – це храм, в якому найлегше почути відверті істини.
