З усіх пристрастей заздрість сама огидна. Під прапором заздрості простують ненависть, зрада і інтриги.
Школа – це місце, де шліфують булижники і гублять алмази.
Школа – це місце, де вчителі вимагають від учня знань з усіх предметів, в той час як самі знають по одному.
Дружба – це одностайність щодо прекрасного і справедливого. Дружба – це співучасть у благих справах і випробуваннях.
Найважливішим явищем в школі, самим повчальним предметом, самим живим прикладом для учня є сам учитель. Він – уособлений метод навчання, саме втілення принципу виховання.
Школа – це заклад, де дітей вчать потрібного і непотрібного упереміш, всіляко заважаючи їм відрізняти одне від іншого.
Любов надає благородство навіть тим, яким природа відмовила в ньому.
Шкільні вчителі виживають з розуму від того, що вічно возяться з хлопчиками.
Ми вчимося все життя, не рахуючи десятка років, проведених в школі.
Школа дає знання лише тим, хто згоден їх взяти.
Ідея про те, що шкільна форма допомагає дотримуватися в школі порядок, – хіба всі ці школи не шкодять, змушуючи дітей думати однаково? Тепер вони хочуть, щоб вони ще й виглядали однаково!
Сучасні діти добре розбираються у всьому, крім шкільних предметів.
Є діти з гострим розумом і допитливі, але дикі і вперті. Таких зазвичай ненавидять в школах і майже завжди вважають безнадійними; міжтим з них зазвичай виходять великі люди, якщо тільки виховати їх належним чином.
Школа потрібна не для того, щоб діти вчилися, це вони краще роблять самі, а для того, щоб дорослі мали гарантований відпочинок від тієї бурхливої діяльності, в якій діти самі себе вчать.
Мета середньої школи – середній учень.
Учні молодших класів прут величезні ранці, від яких хребет обсипається в труси. Чим старше учень, тим рюкзак менше, і, нарешті, настає день і годину, коли людина йде в школу, сунувши під ремінь брюк єдину зошит з усіх предметів.
Без прикладів неможливо ні правильно вчити, ні успішно вчитися.
Ніхто ще не досяг величі, слідуючи шкільним правилам.
І чому я думав в шкільні роки, що формула синуса суми кутів все одно мені на фіг не стане в нагоді в подальшому житті? – розмірковував батько дев’ятикласника, намагаючись вирішити за сина завдання з тригонометрії.
Ми вчимося все життя, не рахуючи десятка років, проведених в школі.
