Так ти сам прикинь: красуня, розумниця, з почуттям гумору. До того ж добра, лагідна і миролюбна. І не пирхав мені тут! Як говорили у мене на батьківщині: «так захлинеться кров’ю той, хто засумнівається в нашу миролюбність, бо милосердя наше нещадно».
Вся Земля не варто навіть однієї краплі марно пролитої крові.
Душе моя, душе … У кого знайти мені тебе, якщо в своїх грудей я відчуваю лише порожнечу, чорно-червону, хворобливу тишу, викривлено перевертає хмари в очах, жадібно вбирає стогони світу. Випалену степ, відблиски далеких пожеж, стерту з побілілого скроні піт, кров, пристрасть поцілунку і довгий вітер у волоссі на краю світу, за крок до прірви. Або це і є ти, душа моя?
… Дізнаєшся народжених від крові!
Do Not забруднивши руки в крові, світ не зміниш.
Коли трапляється бунт, люди перестають бути людьми і перетворюються в спраглу крові натовп.
Ми всі дружно випиваємо коктейль з пристрасті, похоті, ніжності, ревнощів, крові і обману.
Від струмочка крові лілії на флорентійському гербі не стануть червоно.
У мене чисті руки, але вони будуть в крові, якщо я стану президентом.
– Ми зовсім не такі, ясний пень. Ми – ніжні, сентиментальні, чутливі грудочки органіки. Ми – страшно сказати! – добрі і хороші. Визнаватися в цьому надзвичайно, неймовірно соромно. Тому ми намагаємося не видати себе навіть в дрібницях. А зробивши помилку, згорає від сорому, відвертаємося до стіни, губи – в кров, зуби – в крихту. Нестерпно!
Але те, що не зробив розум молодих рас, зробила їх кров. Кров і ненависть. Ненависть і кров. Дві сторони однієї й тієї ж меча, який пробив пролом у пресі рівноваги.
Ці кляті нелегали п’ють нашу кров – так нам скоро нічого буде проливати за нафту!
Мабуть руки в кров зітреш, поки докопаєшся до «глибини» його душі.
– Вода – це не просто вода.
– Це кров. Жива кров землі.
Іноді краще програти, ніж мати на руках стільки крові …
