Міф, в якій би формі він ні передавався, завжди є поезія.
Людина або божеволіє, або пише вірші.
Не всякий, хто може писати вірші, – поет.
Справжня поезія починається за межами поезії. Те ж саме з філософією, та й з усім на світі.
Справа поета – множити гармонію. Поет – син гармонії, йому належить місце в культурі.
Всі поети – безумці.
Всі, що поет пише з божественним натхненням і святим духом, то вельми прекрасно.
Вірш насамперед – гармонія. Це та ж музика, тільки з’єднана зі словом, і для нього потрібен теж природний слух, чуття гармонії і ритму.
Один бездоганний сонет варто довгою поеми.
Поезія – як живопис: інший твір полонить тебе більше, якщо ти будеш розглядати його зблизька, а інше – якщо відійдеш подалі. Горацій (Квінт Горацій Флакк) Поетові посередніх рядків повік не пробачать ні люди, ні боги, ні книжкові крамниці.
Поезію ми називаємо музичною думкою.
З усіх представників роду людського заздрості і лихослів’я найбільше вдаються погані поети.
Любов, поезія були тими шляхами, в яких ми шукали притулку від самотності і в’янення життя.
Вірші є вираження думки, середнє між розмовною мовою і музикою.
Дотепно написаний памфлет точно отруєна стріла, яка не тільки завдає рану, але і робить її невиліковною.
Поезія завжди в певному сенсі протилежна поезії.
Поезія – це симбіоз звуку і сенсу.
Вірші всюди були першими дітьми генія і першими вчителями красномовства.
Поетичний образ – це завжди трансляція сенсу.
Вірші, навіть самі великі, не роблять автора щасливим.
