-Хто там? -Це я, листоноша Пєчкін! Приніс замітку про вашого хлопчика!
-Від цієї картини на стіні дуже велика користь. Вона дірку на шпалерах загороджує. -Ну і що, хе-хе. І від кота буде користь. Він мишей ловити може. -У нас немає мишей! -А ми заведемо! -Ну якщо тобі цей кіт так важливий – будь ласка, вибирай: або він, або я! -Ну-ну-ну, про, про … Ну я тебе обираю. Я з тобою вже давно знаком. А цього кота в перший раз бачу.
Не горюй, дядь Федір! Та хіба мало таких хлопчиків?
-Може, і чимало. Але велосипеди не за кожного дають! Щас я буду вашого хлопчика … вимірювати!
Вітаємо. Візьміть мене до себе жити. Я вам буду все охороняти.
-А здоров’я моє не дуже. Те лапи ломить, то хвіст відвалюється.
Тебе як звуть? -Шарік. Я з простих собак, не з породистих.
-А днями я линяти почав. Стара шерсть з мене сиплеться, хоч в будинок не заходь. Зате нова зростає – чиста-шовковиста. Так що кошлатість у мене підвищилася. Ваш син дядько Шарик.
Ще чого. Ми ще самі ніде не живемо. Ти до нас через рік прибігай, коли ми господарством матимемо.
-Здравствуйте, я листоноша Пєчкін, з Простоквашино. Це ви велосипеди за хлопчиків даєте?
Щоб продати що-небудь непотрібне, треба спочатку купити що-небудь непотрібне, а у нас грошей немає.
У таку погоду свої будинки сидять, телевізор дивляться, тільки чужі сновигають. Не будемо двері відкривати! -Відкрийте! Це мої тато і мама приїхали.
-Ти, Матроскін, помовч. Хороша собака ще нікому не заважала.
Ой, а я і не знала, що коти такі розумні бувають. Я думала, вони тільки на деревах кричати вміють. Подумала … Я ще й вишивати можу. І на машинці, м-м-м … теж …
Ати, хлопчик, чий? Ти звідки до нас в село потрапив? -Я нічий. Я сам по собі хлопчик. Свій власний. Я з міста приїхав.
-Вибачте! Я чому шкідливий був? Тому що у мене велосипеда не було! А тепер я відразу добреть почну. І якусьтваринку заведу. Щоб жити веселіше. Ти додому приходиш, вона тобі радіє … Е-ех!
