Коли я засну, прошу тебе, кохана, хай присниться мені.
Я не розумію, як преобладаю над демонами в мені.
Якщо б я міг все відмотати, як ніби записи зі старих касет, ти б міг побачити, чому в підсумку ми так і не стали як усі.
А я її любив, та й зараз люблю …
Кричав їй услід: «Підеш – вб’ю!»
Один одному дали клятву «never died»
Да уж, слова-пісок, час-вода …
Знаєш, іноді мені здається, що ця любов,
Як і ця біль, назавжди зі мною!
Рано чи пізно, так чи інакше,
Знайде щастя кожен. Очі, не плачте …
Їм все-одно на чому клястися – на Конституції або Біблії.
Вони голосять про свободу на мітингах.
Розглядаючи країну як фірму, – прораховуючи прибуток.
Грішу … звичайно, грішу, адже я не ангел …
Тобі потрібна сім’я – мені потрібна ця планета.
Жити так, як я, не думай, навіть не пробуй.
Ти, опустивши очі, ховаєш від мене смуток,
Я розумію все, але чомусь злюся.
І я не стану говорити про космос. І так зрозуміло, що сьогодні вночі ми з тобою зірки в моїй сонячній системі.
Я синій ультрамарин. Ти солодка Hubba Bubba.
Мені стає від людей боляче.
Подаруйте мені крила вільні.
Відпустіть мене до нього – боляче мені.
Десь глибше ніж усередині від туги гавкають пси.
Весь цей світ паперовий, а я вогонь. І він так боїться стикатися зі мною, але він згорить одного разу.
Я як чіп тверезий, вкрай п’яний.
Жартома убитий, по-справжньому живий.
Знаєш хто мої друзі? Ті, з ким дружити не можна.
Я сіяю в темряві, ти черговий метелик.
Ти просто прости мені мою біль
І твою любов, яку ми вбивали удвох …
Ніколи не стану колишнім після всіх цих історій.
Криві дзеркала. Я бачу в них справжнє.
Іду за кимось, хто-то йде за мною,
Прагнення бути щасливими за всяку ціну,
Серця порожні, або наповнені не тим,
Холодні обійми, давно немає спільних тем.
