У нашому світі все живе тяжіє до себе подібного, навіть квіти, хилися під вітром, змішуються з іншими квітами, лебедю знайомі всі лебеді – і тільки люди замикаються в самоті.
Але я, на жаль, не вмію побачити баранця крізь стінки ящика. Може бути, я трохи схожий на дорослих. Напевно, я старію.
Те, що дає сенс життя, дає сенс і смерті.
Королі нічим не володіють. Вони тільки царюють. Це зовсім не одне і те ж.
Коли ми обдумаємо свою роль на землі, нехай саму скромнуі непомітну, тоді лише ми будемо щасливі.
Так я зробив ще одне важливе відкриття: його рідна планета завбільшки десь із хату!
Бути може, це і красиво – померти, щоб завоювати нові землі, але сучасна війна руйнує все те, заради чого вона нібито ведеться.
– Ти подивишся вночі на небо, але ж там буде така зірка, де я живу, де я сміюся, – і ти почуєш, що всі зірки сміються. У тебе будуть зірки, які вміють сміятися!
Занадто багато в світі людей, яким ніхто не допоміг пробудитися.
Дорослі вам, звичайно, не повірять. Вони уявляють, що займають дуже багато місця. Вони здаються самі собі величними, як баобаби. А ви порадьте їм зробити точний розрахунок. Їм це сподобається, вони адже обожнюють цифри. Ви ж не витрачайте час на цю арифметику. Це ні до чого. Ви і без того мені вірите.
Добре, коли в суперечці між різними цивілізаціями народжується щось нове, більш досконале, але жахливо, коли вони пожирають один одного.
Всі кури однакові, і люди всі однакові.
В урочний час життя розпадається, як стручок, віддаючи зерна.
Якщо ти любиш квітку, що росте десь на далекій зірці, добре вночі дивитися в небо. Всі зірки розцвітають.
Тварина і в старості зберігає витонченість. Чому ж так знівечена благородна глина, з якої виліплений людина?
На цей раз він був одягнений за останньою модою – і все з ним погодилися.
Болісно не потворність цієї безформною людської глини. Але в кожному з цих людей, можливо, убитий Моцарт.
– Буде тобі і сонячний захід. Я вимагатиму, щоб сонце зайшло. Але спершу поки будуть сприятливі умови, бо в цьому і полягає мудрість правителя.
Один лише Дух, торкнувшись глини, творить з неї Людину.
Мені здається, десь на моїй планеті живе старий пацюк. Я чую, як вона шкребе по ночах. Ти міг би судити цього старого пацюка. Час від часу примовляй її до страти. Від тебе буде залежати її життя. Але щоразу ти буде її помилувати. Треба берегти старого пацюка: вона адже у нас одна.
