Звідки я могла знати, що моє серце, що зупинилося заради помсти, заново заб’ється заради кохання?
Душа моєї душі, мій повелителю! Привіт тому, хто піднімає ранковий вітерець; молитва до того, хто дарує солодкість устам закоханим; хвала тому, хто повнить жаром голос коханих; повагу тому, хто обпікає, точно слова пристрасті; безмежна відданість тому, хто осяяний пречистої світлістю, як особи і глави вознесених; тому, хто є гіацинтом в образі тюльпана, напахчений ароматом вірності; слава тому, хто перед військом тримає прапор перемоги; тому, чий клич: «Аллах! Аллах! » – почутий на небі; його величності моєму падишахові. Хай допоможе йому Бог! – передаємо диво Найвищого Володаря і бесіди Вічності.
Цю війну виграла я!
Жінка завжди все зрозуміє, дивлячись просто в очі. Слів не треба.
Я – Хюррем. Я не прощаю
Молодість – це книга. Ми її прочитали, і вона закінчилася.
І коли сотні красунь будуть кричати його ім’я, мій шепіт буде голосніше.
Зробленого не повернеш. Ну а далі будь, що буде.
Жоден вогонь не спалить мене, тому що я і є вогонь!
– Чому у тебе на очах сльози? – Просто … Знаєш … Мені страшно.
Ти мене вбити не можеш, я ж твій син, Шехзаде … Я не ворог тобі, батьку!
Я була співбесідницею нудьги і туги і бранкою відчаю. Я запалювала смолоскипи печалі на всіх шляхах очікування. Щодня птах Рох летіла на небесному просторі бажання. Сподіваючись, що який-небудь голуб принесе від Вас звістку Або ж хмарка проллє благодатну краплину на долину спраги.
Моя мати. Чому вона весь час плаче, батько? Чому я завжди бачу її сумною? Єдина жінка яка плаче в палаці – це моя мама. Чому інші жінки не плачуть? Чому тільки моя мама сумна? У чому вона завинила батько? У чому її гріх? Вона не залишиться в палаці батько! Поки вона тут – її сльози ніколи не висохнуть. Я більшене дозволю цього! Ніхто не буде засмучувати мою маму! Я бачив це у Вас і від Вас навчився: Ви завжди поважали Валіде і шанували її. Ви не дозволяли засмучувати її і захищали. Тепер дозвольте – я також буду поступати з моєю мамою! Я разом з мамою поїду до палацу в Едірне.
Я тільки заради тебе з моря вийшла. Це все твоє. Губи, Очі і Серце.
Іменем пророка. Куди я – туди і ви. Мої врагі- ваші вороги. Моя вдова залишиться на вашому опікою. Моя релігія – ваша релігія. Я покладу голову на цьому шляху, я складу за вас своє життя. Всі мої багатства ваші. Язик мій повний молитов і вказівок мудреців. Я бачив хліб, сіль, воду і якщо я зійду з цього шляху, так опуститься ваш меч мені на голову! Я готовий! Молитви мої на славу істинним суфіям і їх правовірного завзяття! Про пророк, Алі! Гей, гуяри! Гей, невірні! Ви – невдячні, ми ж – славимо Аллаха. Ми – за одну сторону, ви – по іншу сторону. Якщо ж ні – так розіллється багряна кров! Так розсіче мене мій власний меч! Так розвалюся я на частини як гора! Та хіба пилом за вітром!
Олександри більше немає. Відтепер я Хюррем.
Найбільша, найсильніша любов для мене на цьому світі – це ваша любов, Повелитель.
Моє сонечко, золотокосе Султанша. Вони вважають, що твою маму можна зламати, але їм не вистачить сил. Дивись, що зробила твоя мама-рабиня, яку всі принижують. Я позбудуся усіх по черзі, хто стоїть між мною і Сулейманом. З Ізабеллою покінчено, чергу за Ібрагімом. Потім Валіде, Махідевран і Мустафа. Всі підуть з дороги один за одним. Розпочнеться наш Султанат: ти, я і твої брати. Разом ми будемо дуже щасливі. Справжні господарі цього палацу – це ми!
– Повелитель, нікому не повірить крім мене. Я скажу, що це не правда. І ніхто нічого мені не зробить – Є спосіб це з’ясувати. Я зараз піду і розповім про все повелителя. Подивимося, що тоді станеться.
– Ну припини, у мене багато роботи. – Ібрагім або Хюррем – з ким краще працювати? – Ти ревнуєш до Ібрагіма? – Звичайно, він бачить частіше мене мого султана. – Доведеться тобі змиритися.
