Голод – кращі ліки.
Багатство моє полягає в жалуваних діамантах і наробити в Санкт-Петербурзі мундирах та срібних ложках, виписаних недавно з Москви.
Якщо любиш гаряче, будь здатний і до холодного.
Титули мені не для мене, але для публіки потребни.
Потрібніше неприємна звістка для переборення, ніж приємне – для втіхи.
Горе мені з любов’ю моєї до Батьківщини – інтриги перешкоджають мені її виказати.
Шкода наслідування, похвально змагання. Наслідування є визнання в нестачі власних своїх здібностей. Змагання – порив благородної душі, яка хоче виказати оспорюване у неї перевага.
При дворі мову з натяками, здогадками, недомовками, двозначне. Я – грубий солдат – зовсім не отгадчику.
Вся земля не варто навіть однієї краплі марно пролитої крові.
Правда, я не багато спілкувався з жінками. Але бавлячись в їхньому товаристві, я дотримувався завжди повагу. Мені бракувало часу займатися з ними, і я боявся їх. Жінки керують тутешньої країною як і всюди. Але я не відчував у собі достатньої твердості захищатися від їх принад.
Не кидайте ніколи апельсина, поки в ньому є ще вміст.
Між тим, поки світ європейський і тактика оновлюються, я ціпенію в ганебному бездіяльності, я хвора під тягарем життя дозвільної та марною.
Наслідуй Аристиду в правоті, Фабріціану – в поміркованості, Епамінонду – в небрехливий, Катонові – в лаконізмі, Юлію Цезарю – в швидкості, Тюренна – в постійності, Лаудоном в звичаї.
Як обтяжливо байдужість до самого себе!
Власністю своєю повсякчас жертвувати – правило найвищої служби.
Я проливав кров струмками. Здригаюся. Але люблю мого ближнього. В своєму житті нікого не зробив нещасним. Жодного вироку на смертну кару не підписав. Жодне комаха не загинуло від руки моєї.
Доброта і милосердя потребни героям.
Життя настільки відкрита і відома, яка моя, ніколи і ніяким біографом спотворена бути не може.
Милосердя покриває строгість. При строгості непотрібна милість, а інакше строгість – тиранство.
Сімдесят років ганявся я за славою. Стою біля труни і дізнаюся мрію її: спокій душі у Престолу Всемогутнього.
