Вчитися і, коли прийде час, прикладати засвоєне до справи – хіба це не прекрасно!
Якщо в людині єство затьмарить вихованість, вийде дикун, а якщо вихованість затьмарить єство, вийде знавець писань. Лише той, у кого єство і вихованість перебувають у рівновазі, може вважатися гідним чоловіком.
Вчіться так, немов ви постійно відчуваєте брак своїх знань, і так, немов ви постійно боїтеся розгубити свої знання.
Посилати людей на війну ненавченими – означає зраджувати їх.
Той, хто вчиться не роздумуючи, впаде в оману. Той, хто розмірковує, не бажаючи вчитися, виявиться в скруті.
Як ми можемо знати, що таке смерть, коли ми не знаємо ще, що таке життя?
Той, хто не може наставити на добро своїх домашніх, не може вчитися сам.
Оцінюючи мирські справи, шляхетний чоловік нічого не відкидає і не схвалює, а все міряє справедливістю.
Тільки наймудріші і найдурніші не піддаються навчанню.
Мудра людина не чинить іншим того, чого він не бажає, щоб йому зробили.
Давай настанови тільки тому, хто шукає знань, виявивши своє невігластво.
Коли не знаєш слів, нічим пізнавати людей.
Той, хто, звертаючись до старого, здатний відкривати нове, гідний бути вчителем.
Не турбуйся про те, що тебе не знають. Турбуйся про те, чи гідний ти того, щоб тебе знали.
Непорушна середина – ця чеснота, найвища з усіх, але давно вже рідкісна серед людей.
Керуйте народом з гідністю, і люди будуть шанобливі. Ставтеся до народу по-доброму, і люди будуть працювати з ретельністю. Підноситься доброчесних і заохочуйте невчених, і люди будуть довіряти вам.
П’ять речей складають досконалу чесноту: серйозність, щедрість душі, щирість, старанність і доброта.
Не поговорити з людиною, достойною розмови, значить втратити людину. А говорити з людиною, яка розмови не достойна, – значить витрачати слова. Мудрий не втрачає ані людей, ані слів.
