Ми ростимо дітей, віддаючи їм всю нашу любов і знаючи, що прийде день, коли вони нас покинуть, і що доведеться їх відпустити і радіти, що їх життєвий вибір не збігається з нашим. Це солодке і в той же час гірке підтвердження того, що нам вдалося зробити їх дорослими і самостійними.
Діти героя далеко не завжди бувають героями; ще менш імовірна, що героями будуть онуки.
У маленьких глечиків великі вушка (сенс: діти люблять слухати, що їм не належить).
Тільки-но діти стають слухняними, матерям стає страшно – чи не померать вони зібралися.
Має пройти час, перш ніж навчишся жити з ким би то не було, навіть зі своїми дітьми, коли вони виростають.
Строгість батька – чудові ліки: в ньому більше солодкого, ніж гіркого.
Дитину потрібно прийняти таким, яким він є; поважати його сьогодення, а не потенційне майбутнє. Потрібно прийняти його слабкості (фізичні і душевні), його потреби і капризи, навіть його погані сторони. Щось вдасться виправити – остільки, оскільки дитина сам цього захоче, а вихователю вистачить любові і вмінняпровести його по обраному шляху. Багато що так і залишиться – пом’якшене, але болісне і для самої дитини. І його важка боротьба з собою теж заслуговує на повагу.
З самого початку життя малюк виявляється в неймовірній напрузі. Його не поважають і не цінують таким, яким він є. Позбавляють власності, вільного часу, вибору і будь-яких інших прав. Його всіляко заохочують бути краще, ставати старше, – тобто перетворюватися в іншу людину. Поважати дитину значить визнати його право на сьогоднішній день: на те щоб бути собою вже зараз, а не в майбутньому.
До дитини відносяться як до недоумкуватому, алкоголіку або арештанта. Йому не довіряють навіть вибір занять, його власне здоров’я, спілкування з людьми. Його постійно вберігають від хвороб, нещасного випадку, соціальних катастроф. І так, всіляко захищаючи його, по суті справи позбавляють дитини нормального життя. Довірити малюкові найдорожче що є у нас і у нього – його самого: це і є перше і вищий прояв поваги. На таку довіру дитина відповість батькам і вихователям взаємністю і з цього почнеться, знову таки, взаємний праця виховання.
