Навколо так багато людей, а щовечора відчуваєш себе такою самотньою …
Днем все не так, як увечері і вночі.
Вечір був вологим, прохолодним і сумним. Августело.
Щоранку ми розкриваємо очі, як купець – віконниці своєї лавки, і виставляємо себе напоказ, щоб обманювати ближнього; а ввечері знову закриваємо їх, витративши цілий день на обман.
І після був ще тихий сімейний вечір – пухнастий хвіст неділі, довгий-довгий, чаї-вареньевий, переливчасто-канарковий, шахово-замислений, пасьянсовий вечір умиротворення всіх богів.
Більшість людей слухає розповіді про привидів днем із задоволенням, ввечері ж таки не без почуття страху.
Вранці людям приходять більш правильні думки, ніж увечері.
Безхмарне повечір’я вступило в ту золоту пору, коли вся природа від стомленого сонця до комашки, які порпаються в свіжої бузку, здається великодушним даром втомленого Бога метушливим і невдячним людям.
Ні, правда, скільки смертей, одна гірше іншої, може угро
Ні, правда, скільки смертей, одна гірше іншої, може угро
Пізно я повертався додому. Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка. В складках свого одягу приносив запах полів, як старозавітний Ісав. Спокійний, самотній, сідав десь на ґанку порожнього будинку і дивився, як будувалась ніч.
Вечори можуть бути неймовірними, ночі – незабутніми, і все одно після них настає звичайнісіньке ранок.
Увечері я часто запитую себе: що прекрасного було в тебе сьогодні? І мушу зауважити: хоч би яким тяжким не був день, все ж маленький сонячний зайчик завжди показується.
– У тебе були плани на вечір?
– Ні, але схоже зараз будуть після твого питання.
Вечір – найкращий час доби. Закінчився довгий робочий день, можна відпочивати і радіти життю.
Вечір – найкращий час доби. Закінчився довгий робочий день, можна відпочивати і радіти життю.
Щоразу з ранку кидаю, ввечері знову.
