Художникам, як і поетам, здавна право дано дерзати на все що завгодно.
Ти хочеш, щоб твої пісні не померли? співай просерце людини.
Поезія – завдання небес, яке потрібно виконати наскільки можливо краще.
Поезія – говорить живопис.
Поезія – музика душі.
Все, мною прозою написане, є моя особиста заслуга, а ось вірші мої надиктовані звідкись зверху.
Поет завжди простак.
Не слід звертати уваги на крихітні цятки на променистому сонці: нехай краще подумають про те, скільки довелося пободрствовать Гомеру, щоб створити твір, в якому так багато світла і так мало тіней.
Ймовірно, ні одна людина не може бути поетом, не може навіть любити поезію, якщо він, хоча б в малому ступені, що не душевнохворий.
Там, де ллються витончені вірші, не залишається місця марнослів’я.
Поезія – це потік радості, болю, подиву і дещиця слів зі словника.
Поезія є внутрішній вогонь всякого таланту.
Невеликі манірні вірші дратують нерви більше, ніж скрип немазане коліс.
Міф, в якій би формі він ні передавався, завжди є поезія.
Людина або божеволіє, або пише вірші.
Не всякий, хто може писати вірші, – поет.
Справжня поезія починається за межами поезії. Те ж саме з філософією, та й з усім на світі.
Справа поета – множити гармонію. Поет – син гармонії, йому належить місце в культурі.
Всі поети – безумці.
Всі, що поет пише з божественним натхненням і святим духом, то вельми прекрасно.
Вірш насамперед – гармонія. Це та ж музика, тільки з’єднана зі словом, і для нього потрібен теж природний слух, чуття гармонії і ритму.
Один бездоганний сонет варто довгою поеми.
Поезія – як живопис: інший твір полонить тебе більше, якщо ти будеш розглядати його зблизька, а інше – якщо відійдеш подалі. Горацій (Квінт Горацій Флакк) Поетові посередніх рядків повік не пробачать ні люди, ні боги, ні книжкові крамниці.
