Чоловік з жінкою готовий бути хлопчиком. Аби колисали. Аби хвалили. Аби заколисували.
Дуже хотілося випити чаю. Вона відкрила холодильник і налила собі вина.У цьому вся жінка: мріє про одне, вибирає того, що п’янить.
Розчарування – це всього лише прояв егоїзму: коли ти довго була кимось зачарована, а тобою – так і не захотіли.
– Ти голодний? – Дуже. А ти? – Я теж, хоча запізно вже для їжі. – Так що будемо їсти? – Може, один одного.
– Правду кажуть, що всі мужики козли?
– Ні, не все, тільки ті, яких сильно любили.
Люди так сильно хочуть бути щасливими, що часом заради цього готові зробити нещасними інших.
– Що ви на мене так дивитеся? – Намагаюся розгледіти дружину.
Для щастя їй потрібно було небагато: впевненість в сьогоденні і безкарність в завтрашньому.
Годинники – скелет часу, за яким можна вивчати анатомію простору.
– Вийдеш за мене? – Так, але відразу попереджаю, я не вмію готувати. – Це не найголовніше. – А що головне? – Те, що ти завжди готова мене з’їсти.
– Думками я з тобою.
– Подумки я і сама вмію.
Сиджу, п’ю каву, аналізую. У чашці осінь, в планах зима, в тілі весна, а душі, як завжди, не вистачило літа.
Жінки люблять плакати. Хлібом не годуй, дай поплакати.
Коли я не висплюся, «доброго ранку» звучить для мене як лайка.
Різні ми з тобою: тобі не вистачає на мене дня, мені на тебе – ночі.
– Привіт, ти спиш? – Уяви собі, вже в ліжку. – Уявляю: ніч, місяць, ліжко, ти, гола і тепла. – Все, вистачить вже. – Чому? – Тебе-то немає.
– Ви зможете розпізнати свого чоловіка в натовпі?
– Так. Мого в натовпі не буде.
Люди – самотні психи: то тепла душі їм не вистачає, то холоду авантюри. «Не вистачає» – це наша форма існування …
– Шкода, що ми не познайомилися раніше. – Чому? – Врятували б силу-силенну людей, загублених твоєю красою.
Ти ж знаєш, гроші ідуть, не прощаючись. Якби вони вміли базікати, я б умовив їх залишитися.
