Цитати з фільму Москва сльозам не вірить (50 цитат)

Незважаючи на те, що радянського союзу вже давно немає, а вітчизняні телеекрани заполонили продукти західного виробництва, люди ще пам’ятають фільми, зняті в ті часи. Без зайвої скромності можна сказати, що багато радянських картини стали культовими, і співвітчизники з ностальгією переглядають їх багато раз. У даній збірці зібрані цитати з фільму Москва сльозам не вірить.

Як довго я тебе шукала. – 8 днів. – … Як довго я тебе шукала.

-А я ось в науковий зал Ленінської бібліотеки пропуск дістала. Навіщо? -Уявляєте, який там контингент? Академіки, лікарі, філософи. -Ну і що, будеш дивитися, як вони читають? -Багато ти розумієш. Там ще курилка є …

– В сорок років життя тільки починається.

-Все-таки несерйозний народ ці мужики. Подивишся, начебто солідна людина, кандидат наук якихось. Я йому чорти що плету, таку локшину на вуха вішають, а він нічого, слухає. Головою киває, підтакує.

– Дивною скромності людина. – Так-так, все в Москву лізуть, ніби вона гумова.

-Завтра влаштовуємо прийом. -Тут? -Ні, в общаге їх зберемо. Контингент залізний: кандидат наук, спортсмен, телевізійник, поет, і так, по дріб’язку, парочка інженерів.

О, які люди! І без охорони.

-Тільки одна умова. Ми дочки професора Тихомирова. Я старша, ти молодша. Я вчуся в медичному, спеціалізуюся по психіатрії. Ти в своєму хіміко-технологічному. -А це навіщо? Знаєш, наскільки я розбираюся в життя, чоловіки віддають перевагу жінкам інтелігентних професій.

-Не турбуйся ти, Катерина. -Я і не засмучуюсь. -Не засмучуюсь … Два бали, треба ж, два бали! -Я все одно одно зроблю. -А хто сперечається? У інститути до яких років приймають? До тридцяти п’яти? У тебе ще сила-силенна спроб.

Звичайно, шикарна професія художник-модельєр. Але тут без підготовки не впорається. -Хмм … а як психіатр впораєшся? -А що я, дарма що ль, цілий рік санітаркою в психлікарні працювала?

-Ти хоч би полуницю з себе зняла. А то зараз Коля прийде. Ми з ним сьогодні в концерт йдемо! -В концерт! Тетёха! Два роки в Москві живеш!

-Антон. -А … по-батькові? -Для вас просто – Антон. По батькові я приберігають, для підлеглих.

-Здра … ссті … Що це з вами? -А це ви мене в фарбу увігнали. -Вибачте. -Куди ви? -З … звинувачуйте!

-А цей, який нижче, із позначкою – кандидат технічних наук. Яких? -Ммм … технічних!

-Що ж ти його лякаєш-то? Він у мене такий скромний. -Так. Інтелектом явно не знівечений. І варто було тобі в Москву їхати. Такого ти і в селі собі могла б знайти.

-Але найдалі, я думаю, Роберт піде. Різдвяний. Чи не чули? Є в ньому якась сила, дух бунтарський. -Так, бунтарів зараз розвелося. Хлібом їх не годуй, дай тільки старше покоління покритикувати.

-Хто, Вадик? Як же, пам’ятаю-пам’ятаю. Яке гуртожиток? А, це у нас бабуся жартує. До нас вчора гості з Новосибірська приїхали, так вона нашу квартиру гуртожитком стала називати. Так-так, все в Москву лізуть, ніби вона гумова.

-Дуже ми б не мовчали.

-Нічого не зрозуміла…

-О! Сергій, я дивлюся, у вас чарка зовсім незаймана. Так не чесно! -Не можна мені. -Хворий? -Ну, чому хворі? Тренер не схвалює, спортивний режим.

А толку-то? П’ять років над підручниками горбатиться, щоб потім за тисячу рублів на заводі працювати. Ні, це не життя … -Ну ось, у Тоні не життя, і у мене не життя. Ну а що тоді життя-то?

– Ну товариші, я пропоную випити за великого хокеїста Гуріна! -Ну-ну, одну-то чарочку за себе можна.

-Припинити обніматися! Ви що, забули, що перебуваєте в громадському місці?

-До речі, ви були на телецентрі? -Звичайно, що не була. -Ні? Хочете побачити? -Дуже. А як? -Я замовлю вам пропуск.

-Наука якась нудна – хімія. Одні тільки формули. -Нічого ти не розумієш! Хімія – це майбутнє людства. -Будущее? Ти краще про сьогодення подумай.

Ну що, як то кажуть, за знайомство? -Я впевнена, воно перейде в міцну дружбу.

-Чуєш, девченки, може … Давай-давай, топай, топай …

-Вітя, не требатак поспішати. І потім, для риби є спеціальний ніж. -Я забув, який. -Остолоп. Весь ранок тебе вчила. Що подумає про тебе наша гостя?

-Чого це ти так? Хлопці, начебто, нічого. -Ось саме, нічого. Лимитчики, начебто нас з тобою, за версту видно. Ні, полюбити – так королеву! Програти – так мільйон!

-Че так пізно? Давай, підключайся. Господарі телеграму надіслали, післязавтра приїжджають. Ось що значить інтелігентні люди, заздалегідь попереджають, бояться зненацька застати. -Що ж тепер буде-то? -Не бійся, все продумано.

-Ось це життя, ось це щастя, зрозуміла?

-Щось світло очі ріже … -Не треба, Рудик … Ну не треба …

-А ви що, теж артист, так? -Так, початківець. -Поздновато починаєте.

-Огурчікі, у вас, Анна Микитівна, чудові. Я взагалі сьогодні весь вечір тільки солоне їм.

-Свірідова, заспокой ти мою нервову систему! Ну скажи, коли ти нарешті заплатиш? Ну що мені, на коліна перед тобою ставати? Мені ж відомість здавати!

-Учі слова!

-Хорошенькая – не можу …

-Зараз не ті часи. -Час завжди однакові! Перш ніж щось отримати, потрібно заслужити, заробити!

-Не бійся, Тоня. Це ще невідомо, хто кому оглядини влаштує. -Які оглядини … Просто, їдемо в гості …

-Ні, ну чому ти повинна виховувати дитину одна? -Ребенка не буде …

-А ми не гірші за їхніх!

Боротися.

-А потім, де ти цих артистів зустрінеш? Вони ж на твоєму хлібозаводі не працюють. -Ти дивишся в самий корінь. Головне питання – де знайти. Але ця проблема вирішувана …

-Курішь? І натщесерце … Я все батькові скажу.

-А Тоня де? -Вже поїхала з Миколою на дачу.

-Категоріческій імператив Канта говорить: роби так, щоб …

-Все, засмоктало міщанське болото!

-Ви Гурин? Сергій? -Все нормально. Нормально …

-І на майбутнє, давайте домовимося. Мене не цікавить, чому немає. Мене цікавить, що ви зробили для того, щоб було так. Домовилися? -Строго, але справедливі.

-Не-нє-нє, шашлик жіночих рук не терпить. Он йдіть туди, ваші місця в залі для глядачів.