-Антон. -А … по-батькові? -Для вас просто – Антон. По батькові я приберігають, для підлеглих.
-Здра … ссті … Що це з вами? -А це ви мене в фарбу увігнали. -Вибачте. -Куди ви? -З … звинувачуйте!
-А цей, який нижче, із позначкою – кандидат технічних наук. Яких? -Ммм … технічних!
-Що ж ти його лякаєш-то? Він у мене такий скромний. -Так. Інтелектом явно не знівечений. І варто було тобі в Москву їхати. Такого ти і в селі собі могла б знайти.
-Але найдалі, я думаю, Роберт піде. Різдвяний. Чи не чули? Є в ньому якась сила, дух бунтарський. -Так, бунтарів зараз розвелося. Хлібом їх не годуй, дай тільки старше покоління покритикувати.
-Хто, Вадик? Як же, пам’ятаю-пам’ятаю. Яке гуртожиток? А, це у нас бабуся жартує. До нас вчора гості з Новосибірська приїхали, так вона нашу квартиру гуртожитком стала називати. Так-так, все в Москву лізуть, ніби вона гумова.
-Дуже ми б не мовчали.
-Нічого не зрозуміла…
-О! Сергій, я дивлюся, у вас чарка зовсім незаймана. Так не чесно! -Не можна мені. -Хворий? -Ну, чому хворі? Тренер не схвалює, спортивний режим.
А толку-то? П’ять років над підручниками горбатиться, щоб потім за тисячу рублів на заводі працювати. Ні, це не життя … -Ну ось, у Тоні не життя, і у мене не життя. Ну а що тоді життя-то?
– Ну товариші, я пропоную випити за великого хокеїста Гуріна! -Ну-ну, одну-то чарочку за себе можна.
-Припинити обніматися! Ви що, забули, що перебуваєте в громадському місці?
-До речі, ви були на телецентрі? -Звичайно, що не була. -Ні? Хочете побачити? -Дуже. А як? -Я замовлю вам пропуск.
-Наука якась нудна – хімія. Одні тільки формули. -Нічого ти не розумієш! Хімія – це майбутнє людства. -Будущее? Ти краще про сьогодення подумай.
Ну що, як то кажуть, за знайомство? -Я впевнена, воно перейде в міцну дружбу.
-Чуєш, девченки, може … Давай-давай, топай, топай …
-Вітя, не требатак поспішати. І потім, для риби є спеціальний ніж. -Я забув, який. -Остолоп. Весь ранок тебе вчила. Що подумає про тебе наша гостя?
