Якщо йти все прямо так прямо, далеко не втечеш …
На доказ про реальність існування Маленького Принца привожу вбивчі аргументи. Славний, веселий хлопець королівської крові завжди хотів мати баранчика. У кого таке чудове бажання, той дійсно існує.
Вирішив піти – так іди!
Ви красиві – але порожні. Заради вас не хочеться померти.
Ніколи не треба слухати, що говорять квіти. Треба просто дивитися на них і дихати їх ароматом.
Марнолюбні люди глухі до всього, окрім хвали.
Є таке тверде правило. Встав вранці, вмився, привів себе в порядок – і відразу ж приведи в порядок свою планету.
Вода буває потрібна і серцю.
… я прислухався до неї, навіть коли вона замовкала … Вона моя.
Дивний народ ці дорослі.
Приручи мене », – сказав Лис Маленькому Принцу. – Тоді ми станемо незамінними і не зможемо обходитися без допомоги і жити в розлуці, знайшовши прихильність і вірність.
Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не кожен був один. І я боюся стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, крім цифр.
Ви красиві, але порожні, – продовжував Маленький принц. – Заради вас не захочеться померти. Звичайно, випадковий перехожий, подивившись на мою троянду, скаже, що вона точно така ж, як ви. Але мені вона одна дорожче всіх вас.
Якщо ти любиш квітку, що росте десь на далекій зірці, добре вночі дивитися в небо. Всі зірки розцвітають.
Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає.
Дорослі уявляють, що займають дуже багато місця.
Слова тільки заважають розуміти один одного.
Так, так, я люблю тебе! .. І моя вина, що ти цього не знав.
Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих.
Я бачив їх зовсім близько. І від цього, зізнатися, не став думати про них краще.
