У людей вже не вистачає часу щось дізнаватися. Вони купують речі готовими у магазинах. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають друзів.
Твоя троянда така дорога тобі, тому що ти віддавав їй усю душу.
Хотів би я знати, навіщо зірки світяться. Напевно, для того, щоб рано чи пізно кожен міг знову відшукати свою зірку.
Твоя троянда така дорога тобі, тому що ти віддавав їй усю душу.
Всі дороги ведуть до людей.
Коли дуже хочеш сказати дотеп, іноді мимоволі пріврешь.
Прости мене. І постарайся бути щасливим! …
Марнолюбні люди глухі до всього, окрім хвали.
Ти назавжди у відповіді за всіх, кого приручив.
Королі нічим не володіють. Вони тільки царюють.
Квіти слабкі. І простодушні. І вони підбадьорюють себе. Вони думають якщо у них шипи, їх все бояться.
Вона категорично не бажала бачити Маленького Принца поруч, коли невтішно ридала. Квіточка був гордим і сором’язливим.
Марнолюбні люди уявляють, що все ними захоплюються.
Там добре, де нас немає.
Невже, невже я ніколи більше не почую, як він сміється? Цей сміх для мене – точно джерело в пустелі.
Вночі, коли ти будеш дивитися на небо, ти побачиш мою зірку, ту, на якій я живу, на якій я сміюся. І ти почуєш, що всі зірки сміються. У тебе будуть зірки, які вміють сміятися!
Намалюй баранця …
Встав вранці, умився, привів себе в порядок – і відразу ж приведи в порядок свою планету.
Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає.
Коли дуже хочеш сказати дотеп, іноді мимоволі пріврёшь.
Хто любові віддався без залишку, а, потім все розгубив, не може в благородній самоті знайти розраду. Повернути його до життя може пересічна прихильність і звичка бути комусь потрібним і важливим.
Погляньте на небо. І запитайте себе: «Чи жива та троянда або її вже немає? Раптом баранчик її з’їв? » І ви побачите: все станепо іншому…
