Дозрівши так рано, рано в’яне …
Любов і ніч живуть чуттям сліпого.
Філософія – солодке молоко в нещасті.
Сто тисяч раз прощай!
Однак час маску одягати. Ну, ось і все, і на обличчі маска. Тепер нехай мені що знають кажуть: я ряджений, нехай маска і червоніє.
До подругам ми, як школярі додому, а від подруг, як з сумкою в клас взимку …
… але якщо не любиш,
Нехай мене побачать.
Мені легше життя від їх ворожнечі закінчити,
Чим смерть відстрочити без твоєї любові.
… в зволіканні своєму
Ми витрачаємо час, точно лампи днем …
Поживеш довше – наживеш більше.
Ми днем вогонь, як то кажуть, палимо.
Та бачила, звичайно,
Що визубрив любов ти напам’ять,
Не знаючи букв.
О, тут собі знайду спокій, навіки непорушний; струсіть я ярмо нещасливих зірок з моєї втомленою плоті.
Присягаюся колишньої невинністю.
В золотом вікні сходу лик свій сонце показало.
Любов моя! Жінка моя! кінець
Хоч висмоктав, як мед, твоє дихання,
Чи не впорався з твоєю красою.
Я ляжу на ліжко,
Чи не нареченого, а швидкої смерті чекати.
Виходь, нещасний.
У тебе печаль закохалася. Ти одружений
На жаль.
Як широчінь морська. Чим я більше витрачаю,
Тим стаю безмежного й багатше.
Але в молоді роки міцний сон,
Мені здається, єдиний закон.
Чи не станеш менше! Більше, пані, більше! Від чоловіків жінки повніють.
