Чого заради нам ненавидіти один одного? Ми всі заодно, що буря однієї і тієї ж планетою, ми – команда одного корабля.
Тобі здасться, що мені боляче. Здасться навіть, що я вмираю. Так вже воно буває. Чи не приходь, не треба.
З розплавленої лави, з того тіста, з якого зліплені зірки, з дивом зародилася живої клітини вийшли ми – люди – і піднімалися все вище, щабель за щаблем, і ось ми пишемо Контата і вимірюємо сузір’я.
Ось людина, – сказав собі маленький принц, шлях, – ось людина, якого всі стали б зневажати – і король, і честолюбець, і п’яниця, і ділок. А тим часом з них всіх він один, по-моєму, не смішний. Може бути, тому, що він думає не тільки про себе.
Туга – це коли прагнеш побачити чогось, сам не знаєш чого … Воно існує, це невідоме і бажане, але його не висловити словом.
Світильники треба берегти: порив вітру може їх погасити.
Дивишся на небо – і ти щасливий.
Так я жив на самоті, і не з ким було мені поговорити по душам.
Удав ковтає свою жертву цілою, не жуючи. Після цього він не може й ворухнутися, спить собі півроку, аж поки перетравить їжу.
Жив собі Маленький принц. Він жив на планеті, яка трошечки більшій від нього самого, і йому дуже не вистачало одного … »Ті, хто розуміє, що таке життя, відразу побачили б, що це набагато більше схоже на правду.
