– Чи не задавай мені питань, і я не стану тобі брехати.
– Чому ти весь час озираєшся?
– Мені час від часу потрібно протиотруту.
– Від чого?
– Від твоєї пики.
Є такі сльози, які треба виплакати обов’язково, в будь-який час дня і ночі, виплакати, щоб все всередині перегоріло.
Як сказав хтось із великих мислителів ХХ століття, вечір – пора гріхопадінь.
Дружба, заснована на сміху, завжди міцна.
Єдино правильне правило, з якого немає винятків, – це те, що існують правила, до яких це не належить.
Тільки вороги кажуть нам правду. Друзі та закохані, заплутавшись в павутині взаємної брехні, брешуть нескінченно.
Один лише екседріна здатний намертво зупинити похмілляще на підступах.
– Любов – це стара осліпла відьма. Вона нещадна і ненаситна.
– Чим же вона харчується?
– Дружбою.
Батьки люблять дітей, що народилися сліпими, і сіамських близнюків, і дітей без рук і ніг. Батьки люблять і прощають дітей, які стають насильниками і вбивцями і мучать невинних.
Кіно – це подібність життя, а життя – подобу кіно.
Чи не ліфт, а сука, тільки і знає, що ламається.
Ми – письменники і тому ніколи не запитуємо один в одного, де ми беремо ідеї. Ми знаємо, що не знаємо.
Хороші вчителі, як мудрі жінки, воістину безцінні.
Особа ніби залили товстим шаром воску – зовні мертва шкіра, а під нею живі гарячі струмки страху.
Я думаю, у кожного або у кожної є щось на зразок гною лопати, якої в моменти стресів і неприємностей ви починаєте копатися в собі, в своїх думках і почуттях. Позбавтеся від неї. Спаліть її. Інакше вирита вами яма досягне глибин підсвідомості, і тоді по ночах з неї виходитимуть мерці.
Ніколи не підслуховує під дверима, в яку тільки що вийшов.
Я себе відчуваю так, ніби прийшов в кіно до середини фільму.
Хіба в кожному викладача англійської мови та літератури не сидить не відбувся письменник?
