Ніколи не варто хвалитися майбутнім.
Яка дивна мода тепер завелася на Русі! Сама людина лежить на боці, до справи справжньому ледачий, а іншого квапить, точно як ніби неодмінно інший повинен щосили тягнути від радості, що його приятель лежить на боці. Трохи помітять, що хоча одна людина зайнявся серйозно якоюсь справою, вже його кваплять з усіх боків, і потім його ж вибраних, якщо зробить нерозумно, – скажуть: «Навіщо поквапився?»
Ех, російський народ! Не любить помирати своєю смертю!
Жінці легше поцілуватися з чортом, ніж назвати кого красунею.
Розумна людина – чи п’яниця, чи пику таку скорчить, що хоч святих винось.
Скільки вовка не годуй, всіх лосів заповідника на нього не спишеш.
Без носа людина – чорт знає що: птах не птах, громадянин не громадянин, – просто візьми, та й викину в віконце!
… жінки, це такий предмет просто і говорити нічого! Одні очі їх таке нескінченне держава, в яке заїхав чоловік – і шукай вітру в полі! Вже його звідти ні гачком, нічим не витягнеш.
Чим істини вище, тим потрібно бути обережніше з ними, інакше вони раптом звернуться в загальні місця, а загальним місцях вже не вірять.
Немає уз святіше товариства! Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину, діти люблять батька і матір. Але це не те, братці: любить і звір своє дитя. Але поріднитися душею, а не по крові, може тільки одна людина.
Вітчизна є те, що шукає душа наша, що миліше для неї всього. Вітчизна моя – ти.
Всі обман, все мрія, все не те, чим здається.
Дивишся коштовності нашої мови: що ні звук, то й подарунок; все зернисто, крупно, як сам перли, і право, інша назва дорожче самої речі.
Якого горя не забирає час?
Є у російської людини ворог, непримиренний, небезпечний ворог, не будь якого він був би велетнем. Ворог цей – лінь.
Я кажу всім відкрито, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша річ.
