Якби всі ми знали все те, що йдеться про всі нас, ніхто ні з ким би не розмовляв.
Безсовісні жінки пліткують безсоромно, совісні – соромливо.
Я чув стільки наклепу на Вашу адресу, що у мене немає сумнівів: Ви – прекрасна людина!
Ох вже ці нестерпні журналісти! Половина брехні, яку вони поширюють про мене, не відповідає дійсності.
Поле на замок не запрешено, а що до пересудів, то і на самого Господа Бога намовляли.
Люди не пліткують, вони просто складають про нас легенди.
У телеграмі агентству новин: «Чутки про мою смерть дещо перебільшені».
Повірили дурні, іншим передають, Баби вмить тривогу б’ють – І ось громадська думка!
Що у пліткарів один раз в вухо влітає, то в десятикратному розмірі тисячу разів з уст вилітає.
– А мені, Ваня, злі язики сказали, що ви не вмієте готувати!
– Пане Валерію, я ці злі язики вже зварив і зараз вони остигають в холодильнику.
Лихослів’я і наклеп не мали б такої сили, якби дурість не прокладала їм шляху.
Так, іноді я дізнаюся щось про інших людей і передаю інформацію далі, як довідкове бюро, але це не означає, що я сплетница!
Обожнюю чутки! У фактах легко заплутатися, а слух – будь то правда чи брехня – видає з головою.
Те, що викликає почуття сорому, часто стає джерелом плітки.
Мені неважливо, що про мене говорять за моєю спиною, поки про мене говорять неправду.
Ти ж знаєш різницю між новиною і пліткою, сподіваюся? Новина повідомляє тобі про те, що люди робили. А плітка каже, яке задоволення вони від цього отримували.
Очі й вуха натовпу – погані свідки.
Якщо людина нічого доброго не може сказати про себе, а сказати хочеться, він починає говорити погане про інших.
Так, іноді я дізнаюся щось про інших людей і передаю інформацію далі, як довідкове бюро, але це не означає, що я сплетница!
