Думати – найважча робота; ось, ймовірно, чому цим займаються настільки небагато.
Можна бути великим людиною і лиходієм, так само як можна бути дурнем і в той же час натхненним коханцем.
Хто дурний не бував, хоч на початку життя через, той мудрих не буде на віки.
У мене вистачило розуму нерозумно прожити життя. Живу тільки собою – яке самообмеження.
Людині властиво помилятися, а дурневі – наполягати на своїй помилці.
Тільки дурень може уявляти, ніби якщо в мирний час привчити людину бути боягузом, так той на війні стане вести себе як лев.
У світі немає нічого небезпечнішого щирого невігластва і чесної дурниці.
Непросто залишатися першим серед дурних – в будь-який час можуть обійти.
Забобон небезпечно, допускати його існування – в цьому навіть є відома боягузтво. Ставитися до нього терпимо – чи не означає це назавжди примиритися з невіглаством, відродити морок середньовіччя? Забобон послаблює, робить дурним.
Хоча і дурень і розумний дивляться на одне і те ж дерево, дурню воно здається зовсім іншим, ніж розумному.
Дурість понад нам дана. На такий винахід у нас би розуму не вистачило.
Найбільша людська дурість – боязнь. Боязнь зробити вчинок,поговорити, зізнатися. Ми завжди боїмося, і тому так часто програємо.
Досконала краса майже завжди відзначена холодністю або дурістю.
Чого у дурня не відняти, так це підтримки однодумців.
Остерігатися потрібно чесних людей: навіть не помітиш, коли вони зроблять якусь дурницю.
Тільки дурні можуть бути непохитними у своїй упевненості.
Мене засмучує думка, що для генія існують межі, а для дурості – немає.
Дурість даної епохи – такий же цінний урок для наступної, як і мудрість.
Право дурня – заперечувати істину.
З двох, хто свариться винен той, хто розумніший.
Дурість настільки непрохідна, що її неможливо досліджувати до дна, в ній не народжується ніякого відгомону, вона все поглинає без повернення.
