Вчинення добрих справ тішить самолюбство, створюючи відчуття переваги.
Жалість – зі сльозами, а доброта – з мозолями.
Добрий той, хто робить гарне для інших, зол – хто робить погане для інших. З’єднаємо тепер ці прості істини і в виведенні отримаємо: «добрим людина буває тоді, коли для отримання приємного собі він повинен робити приємне іншим, злим буває він тоді, коли примушений отримувати приємне собі з нанесення неприємності іншим».
Милувати злих – значить гнобити добрих, а про¬щать гнобителів – значить пригнічувати утиски.
Живидобрішими, будеш всім миліше.
Якщо все, що говорять про добро і зло, правда, тоді все моє життя – одне безперервне злочин.
Той, хто робить добро іншому, робить добро самому собі, не в сенсі наслідків, але самим актом роблення добра, так як свідомість зробленого добра саме по собі дає вже велику радість.
Життя дане на добрі справи.
Коли зроблене нам добро не чіпає нашого серця, воно зачіпає і дратує наше марнославство.
Довіра, надану віроломному, дає йому возмож¬ность шкодити.
За добру людину сто рук.
Доброта і скромність – ось дві риси, які ніколи не повинні втомлювати людину.
Робити добро дурням – все одно що підливати воду в море.
Забувайте образи, ніколи не забувайте доброту.
Добра порада ніколи не приходить занадто пізно.
Добрі діяння ніколи не слід відкладати: будь-яка зволікання нерозважна і часто небезпечна.
Записуйте образи на піску, доброту на мармурі.
Доброта, висловлена нам будь-яким людиною, прив’язує нас до нього.
Доброта і скромність – ось дві риси, які ніколи не мали б втомлювати людини.
Людина піднялася над світом усього живого насамперед тому, що горе інших стало його особистим горем.
