Уже й ви! Чи не знайшли іншого місця впасти! І розтягнувся, як чорт знає що таке.
Без чинів, прошу сідати.
Як з бочки так гарчить.
Порося ти поганий … Як же вони їдять, а я не їм? Чому ж я, чорт забирай, не можу так само? Хіба вони не такі ж проїжджаючі, як і я?
Унтер-офіцерша набрехав вам, нібито я її висік; вона бреше, їй-богу, бреше. Вона сама себе відшмагала!
Ось ще щодо жіночої статі, ніяк не можу бути байдужим. Як ви? Які вам більше подобаються – брюнетки чи блондинки?
Що, самоварники, Аршинніков, скаржитися? Архіплути, протобестіі, надувайли мирські, скаржитися?
Я сам, за прикладом твоєму, хочу зайнятися літературою. Нудно, брат, так жити; хочеш нарешті їжі для душі. Бачу: точно потрібно чимось високим зайнятися.
Ми, каже, і дворянам не поступиться. Так дворянин … ах ти, пика!
– Дворянин вчиться наук: його хоч і січуть в школі, так за справу, щоб він знав корисне.
Боже мій, який суп! Я думаю, ще жодна людина в світі не їв такого супу: якісь пір’я плавають замість масла.
Ще хлопчисько, «Отче наш» не знаєш, а вже обмеривать; а як разопрет тобі черево так набьyoшь собі кишеню, так і запишався! Фу ти, яка дивина! Тому, що ти шістнадцять самоварів видуешь в день, так тому й величається? Так я плювати на твою голову і на твою важливість!
Легкість в думках незвичайна.
Ось ти тепер валяєшся на підніжку моїм. Від чого? – від того, що моє взя? Ло; а будь хоч трошки на твоєму боці, так ти б мене, каналія, топче по саму бруд, ще б і колодою зверху нагріб.
Я б, зізнаюся, більше нічого й не вимагав, як тільки роби мені відданість і уваженье, уваженье і відданість.
Он він тепер по всій дорозі заливає дзвіночком! Рознесе по всьому світу історію. Мало того що підеш на посміховисько – знайдеться щелкопер, писаки, в комедію тебе вставить. Ось що прикро! Чину, звання не пощадить, і будуть всі посмішка і плескати в долоні. Чому смієтеся? – Над собою смієтеся!
