Я не люблю самотність. Просто не заводжу зайвих знайомств, щоб в людях зайвий раз не розчаровуватися.
Так уже влаштована школа. Найважливіша річ, яку ми там дізнаємося, полягає в тому, що все найважливіше ми дізнаємося не там.
Іноді мені стає нестерпно сумно, але в цілому життя тече своєю чергою.
Це ж здорово, коли хтось когось любить, і якщо любов ця від душі, то ніхто не бігає по лабіринтах.
Деякі речі на світі виходять тільки в поодинці. А деякі – тільки вдвох. Вміти їх поєднувати – хороша штука. А ось плутати одне з іншим нікуди не годиться.
Час проходить, ось в чому біда. Минуле зростає, а майбутнє скорочується. Все менше шансів щось зробити – і все образливіше за те, чого не встиг.
Для деяких людей любов починається з чогось дуже несуттєвого або безглуздого. Але якщо не з нього, то взагалі не починається.
Людина так влаштована: якщо в нього вистрілити, поллється кров.
Віддає без жалю завжди отримує.
У цьому світі не виходить залишитися зовсім одному. Тут завжди щось пов’язує людину з іншими.
Я належу до типу людей, які люблять і цінують усамітнення. Я люблю бути один. Або вірніше так: бути одному мені зовсім неважко.
Поки вчишся чомусь новому, старіти не так болісно.
Помилки – це розділові знаки життя, без яких, як і в тексті, не буде сенсу.
Після півночі час йде інакше.
Do Not шкодуй себе. Себе жаліють тільки нікчеми.
B моє життя входять ті, хто хоче, і хто хоче йде, але є загальні правила для всіх гостей: заходячи – витирайте ноги, ідучи – закривайте за собою двері.
Чим старша людина, тим більше в його житті того, чого вже не виправити.
Зовсім давно, ще школярем, я бачив в підручнику англійської таку фразу: «схоплений навесні» (arrested in a springtime) – так це якраз про її посмішку. Чи зміг би хіба хтось лаяти теплий весняний деньок?
Do Not розраховуй на багато – не будеш розчарований.
