Коли б скрижаль долі мені раптом підвладна стала,
Я все б стер з неї і все писав спочатку.
З світу я печаль вигнав би назавжди,
Щоб радість головою до неба діставала.
Подиву гідні вчинки Творця!
Переповнені гіркотою наші серця:
Ми йдемо з цього світу, не знаючи.
Ні початку, ні сенсу його, ні кінця.
Звідки ми прийшли? Куди свій шлях вершимо? У чому нашому житті сенс? Він нам незбагненний.
Розумно ль смерті буду лякатись? Тільки раз. Я їй гляну в обличчя, коли прийде мій час.
Від страху смерті я, – повірте мені, – далекий:
Найстрашніше життя що мені приготував рок?
Я душу отримав на позичена тільки.
І поверну її, коли настане термін.
Про що сумувати? Клянуся диханням,
Є в житті два незначних дня:
День, який став мені воспоминаньем,
І не настав для мене.
Якщо є у тебе для житла закуток –
У наш підле час – і хліба шматок,
Якщо ти нікому не слуга, не хазяїн –
Щасливий ти і воістину духом високий.
Те, що Бог нам одного разу відміряв, друзі,
Збільшити можна і зменшити не можна.
Постараємося з толком витратити готівку,
На чуже не зазіхаючи, борг не просячи.
Ти не дуже-то щедрий, всемогутній Творець:
Скільки в світі тобою розбитих сердець!
Губ рубінових, мускусних локонів скільки
Ти, як скнара, сховав у бездонний скриньку!
Пристрасть не може з глибокою любов’ю дружити,
Якщо зможе, то разом недовго їм бути.
Так як власну смерть відстрочити не можна,
Так як понад вказана смертним стезя,
Так як вічні речі не зліпиш з воску –
Раз плакати про це не варто, друзі!
Двері цієї обителі: вихід і вхід. Що нас чекає, крім загибелі, страху, негараздів? Щастя? Щасливий живе хоча б мить. Хто зовсім не народилася – щасливіший той.
Якщо б міг я знайти провідну нитку,
Якщо б міг я надію на рай зберегти, –
Чи не нудився б я в цій тісній темниці,
А поспішав місце проживання змінити!
В божий храм не пускайте мене на поріг.
Я – безбожник. Таким створив мене Бог.
Я подібний до блудниці, чия віра – порок.
Ради б грішники в рай – та не знають доріг.
Нехайті кого кинули ми, знайдуть краще нас, а ті хто кинув нас зрозуміють, що ми були кращими !!!
До народження ти не потребував ні в чому,
А народившись, потребуватиме у всьому приречений.
Тільки скинеш гніт ганебного тіла,
Знову станеш вільним, як Бог, багатієм.
Благородство стражданням, друг, народжене,
Стати перлиною – всякої чи краплі дано?
Можеш все втратити, збережи тільки душу, –
Чаша знову наповниться, було б вино.
Життя – пустеля, по ній ми бредемо голяка.
Смертний, повний гордині, ти просто смішний!
Ти для кожного кроку знаходиш причину –
Тим часом він давно в небесах вирішений.
Не дивися, що інший вище всіх по розуму,
А дивись, вірний слову він своєму.
Якщо він своїх слів не кидає на вітер –
Без ціни, як ти сам розумієш, йому.
Любов спочатку ласкава завжди.
У спогадах ласкава завжди.
А любиш – біль.
І з жадібністю один одного.
терзали ми і мучимо.
Завжди.
