І потім, коли-небудь, ти зустрінеш того – одного-єдиного, який ніколи тебе не покине і не розіб’є твоє серце.
Час проходить, почуття залишаються, час проходить,але біль не лікує, лише сльози на обличчі висихають, але про нього все згадується, і серце все стукає так швидко, і рівно все не дихається.
Ти стаєш на розі жвавій вулиці і уявляєш, що тебе тут немає. Вірніше, тебе немає взагалі. Пішоходи йдуть, сигналять машини, відкриваються двері магазинів, змінюються пасажири на зупинці. Тобто в принципі світ продовжує жити і без тебе. Розуміти це боляче. Але важливо.
Коли на питання “Як справи?” я відповідаю “У мене все відмінно”, я хочу щоб хтось подивився мені в очі і сказав “Скажи правду”.
Зробити крок до примирення – не приниження, а найкраща риса людини.
Занадто часто мені говорили фразу «бережи себе», але ніхто не сказав «я буду тебе берегти».
Я завжди мріяв побачити в її очах ту любов, яка є в моїх. І сьогодні, нарешті, я її побачив. Але вона – не для мене …
Важко – це коли намагаєшся заново зібрати себе по шматочках, але інструкції немає, а ще ти не знаєш, де найважливіші деталі.
Прикро, що дуже мало таких людей, які візьмуть і просто так напишуть, без приводу і причина, просто, що нудьгують.
Я пишу не для того, щоб просити тебе прийти, я пишу, щоб попередити: я завжди буду чекати.
Любити не складно. Складно знайти людину, якій це і правда потрібно.
І що б ти не робив, запам’ятай: неможливо повернути того, хто не хоче повертатися.
Люби серце, яке поранило тебе, але ніколи не рань серце того, хто тебе любить.
Ми ніколи один одного не забудемо, але ніколи один одного не повернемо.
Нерозділене кохання підступна і жорстока. І часто самі ми зітхаємо про байдужих до нас, замість того, щоб побачити звернений до нас погляд, повний любові і захоплення.
Так важко знайти потрібні слова, щоб утримати тебе. Напевно це через те, що я розумію безглуздість цих спроб.
