Без мене народ неповний.
І вирішивши померти, він ліг в ліжко і заснув із щастям байдужості до життя.
Я міг вигадати щось на кшталт щастя, а від душевного сенсу покращилася б продуктивність.
– Мертві не шумлять, – сказав Вощев мужику.
– Не буду, – згідно відповів лежачий і завмер, щасливий, що потрапив влади.
– А ви шануєте свою дитину, – сказав Вощев, – коли ви помрете, то він буде.
Мистецтво є процес проходження сил природи через єство людини.
Чоловіча неспроможність такої ж потужне джерело поезії, як любов.
В революції виграє «бічна сила», т. К. Головні знищують один одного, а бічна залишається при здоров’я і забирає все.
Щоб винищувати цілі країни, не потрібно воювати, потрібно лише так боятися сусідів, так будувати військову промисловість, так нехтувати населення, так працювати на військові запаси, що населення все загине від економічно безрезультатного праці, а гори продуктів, одягу, машин і снарядів залишаться на місці людства, замість могильного пагорба і пам’ятника.
В хоробрості є вища самолюбство.
Праця є совість.
– Здравствуйте! – сказав він колгоспу, зрадівши. – Ви стали тепер, як я, я теж ніщо.
– Здрастуй! – зрадів весь колгосп одній людині.
– Чого ти піднявся? – запитав його Сафронов.
– Сидячи у мене думка ще гірше розвивається. Я краще постою.
– Ну, стій. Ти, напевно, інтелігенція – тієї аби посидіти та подумати.
Життя є упускати і упущена можливість.
Старість розуму є потяг досмерті.
Нудні книги походять від нудного читача, бо в книгах діє шукає туга читача, а не вправність автора.
Ніхто не дивиться на сплячих людей, але тільки у них бувають справжні улюблені особи; наяву ж особа у людини спотворюється пам’яттю, почуттям і нуждою.
Від життя все вмирають – залишаються одні кістки.
– Чи не зменшуються чи люди в почутті свого життя, коли прибувають споруди? – не наважувався вірити Вощев. – Будинок людина побудує, а сам засмутиться. Хто жити тоді буде? – сумнівався Вощев на ходу.
