Поезія – це сонце, сонце з його темними плямами і затемненнями, що висвітлює весь світ.
Для дорослих треба писати так само, як для дітей, тільки ще гірше.
У народу, позбавленого суспільної свободи, література – єдина трибуна, з висоти якої він змушує почути крик свого обурення і своєї совісті.
Тему не вибирають. У тому й полягає секрет шедевра, що тема є відображенням темпераменту письменника.
До розважальної літератури відносяться приблизно так само, як до проституції: засуджують, але користуються.
Красиві рими нерідко служать милицями кульгавим думкам.
Перо – це тільки Сейсмографічні грифель серця. Їм можна реєструвати землетрусу, але не передбачати їх.
Що література може і повинна зробити – це вплинути на людей, які вчать людей, котрі не читають книг.
Потрібно дуже багато історії, щоб вийшло трохи літератури.
Поганий стиль – це неточна думка.
Літературне протягом становлять п’ять або шість чоловік, які живуть в одному місті і серцево ненавидять один одного.
Діти, література – це правда, загорнута в вигадку, а правда цієї книги досить проста: магія існує.
Стиль – одяг думки.
Чимало літературних творів зобов’язане своїмуспіхом злиденності думок автора, бо це схоже злиденності думок публіки
Література народжується з глибини народної душі.
Велика поезія ХХ століття – це наука з дивним розквітом своїх відкриттів, своїм завоюванням матерії, окриляє людину, щоб подесятерити його діяльність.
Література народжується з глибини народної душі.
Хороша бібліотека надає підтримку при всякому настрої.
Хороший роман говорить правду про свого героя, поганий – про свого автора.
Чим складніше дію, тим простіше персонажі.
