– А чому ви його так називали, раз він був Удав, а не Пітон? – зацікавилася Аліса.
– Він був Пітон! Адже ми – його пітонци! – з обуренням відповів Делікатес. – Боюся, дитя, ти розумово відстала!
Від гірчиці – засмучуються, від цибулі – лукавлять, від вина – вінятся, а від здоби – доголять. Як шкода, що про це ніхто не знає … Все було б так просто. Їли б здобу – і добрели!
Не сміши мовою, сміши справою!
Якщо б ти знала час, як я його знаю, – сказав Капелюх, – ти б не говорила про нього в середньому роді. Воно – не воно, а він – Старий-Час!
Ой, взагалі, напевно, це від перцю люди робляться запальні, – продовжувала вона, дуже задоволена, що сама виявила ніби як новий закон природи, – а від оцту робляться кислі … а від хрону – сердиті … а від … а від … а ось від цукерок-то діти стають ну прямо прелесть! Тому їх все так і люблять!
Все, що сказано три рази, стає істиною.
Ось це так! – подумала Аліса. – Кот з посмішкою – і то рідкість, але вже посмішка без кота – це я прямо не знаю що таке!
Часом же лаяла себе так нещадно, що очі її наповнювалися слізьми. А одного разу вона навіть спробувала отшлепать себе по щоках за те, що схитрувала, граючи в поодинці партію в крокет. Ця дурненька дуже любила прикидатися двома різними дівчатами відразу.
– Якби ніхто не пхав носа в чужі справи, – пробурчала Герцогиня, – світ закрутився б куди швидше, ніж зараз.
– Ну і що ж тут доброго? – з готовністю підхопила Аліса, зрадівши довгожданого нагоди блиснути своїми знаннями. – Уявляєте, яка б почалася плутанина? Ніхто б не знав, коли день, коли ніч! Адже тоді б від обертання …
– До речі, про відразі! – сказала Герцогиня. – З огидних дівчат роблять відбивні котлети!
Ніколи не вважай себе не таким, яким тебе не вважають інші, і тоді інші не визнають тебе не таким, яким ти хотів би їм здаватися.
План, що й казати, був чудовий: простий і ясний, краще не придумати. Недолік у нього був тільки один: було зовсім невідомо, як привести його у виконання.
Чому це деякі так люблять скрізь шукати мораль?
У мене становище безвихідне, але я хоч брикатися можу!
Десять ночей в десять разів тепліше, ніж одна. І в десять разів холодніше.
– Навіщо ти стільки ревіла, дурненька! – лаяла себе Аліса, марно намагаючись доплисти до якогось берега. – Ось тепер в покарання ще потонеш у власних сльозах! Та ні, цього не може бути, – злякалася вона, – це вже ні на що не схоже! Хоча сьогодні адже все ні на що не схоже! Це і називається, по-моєму, опинитися в жалюгідному становищі …
Як вона не намагалася, вона не могла знайти тут ні тіні сенсу, хоча все слова були їй абсолютно зрозумілі.
Все страньше і страньше! Все чудесатее і чудесатее! Все любопитственнее і любопитственнее! Все дивніше і дивніше! Все чудес і чудес!
– Скажіть, будь ласка, куди мені звідси йти?
– А куди ти хочеш потрапити? – відповів Кіт.
– Мені все одно … – сказала Аліса.
– Тоді все одно, куди і йти, – зауважив Кіт.
– Серйозне ставлення до чого б то не було в цьому світі є фатальною помилкою.
– А життя – це серйозно?
-О так, життя – це серйозно! Але не дуже…
Робити їй було абсолютно нічого, а сидіти без діла, самі знаєте, справа нелегка.
