Ми відповідаємо за тих, кого приручили …
Якщо за щось хочеться померти, значить воно безцінне.
Він не відповів ні на один моє запитання, але ж коли краснеешь, це означає «так», чи не так?
Очі сліпі. Шукати треба серцем.
Твоя троянда така дорога тобі, тому що ти віддавав їй усю душу.
Я намагаюся розповісти про нього для того, щоб його не забути.
У кожної людини свої зірки.
Коли дуже хочеш сказати дотеп, іноді мимоволі пріврёшь.
Я не знав, що ще йому сказати. Я відчував себе жахливо незграбним. Як покликати, щоб він почув, як наздогнати його душу, що вислизає від мене …
Знаєш, чому гарна пустеля? Десь в ній ховаються джерела.
Щоб йти в потрібно напрямку, потрібно знати, чого ти хочеш від життя.
Добре, якщо у тебе колись був друг, нехай навіть треба померти.
Коли даєш себе приручити, потім доводиться й плакати.
Ти подивишся вночі на небо, але ж там буде така зірка, де я живу, де я сміюся.
Повинна ж я стерпіти двох-трьох гусениць, якщо хочу познайомитися з метеликами.
Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, а для дітей дуже утомливо без кінця їм все пояснювати і розтлумачувати.
При цьому їх можуть просто зневажати.
А якщо ти приходиш всякий раз в інший час, я не знаю, на яку годину готувати своє серце … Має бути дотримана обряди.
Ти назавжди у відповіді за тих, кого приручив.
Перемога дістається тому, хто згниє останнім. І обидва супротивники гниють заживо.
