Квіти – це вільна краса в природі.
Я бачив багато бур у своєму житті. Найчастіше вони застигали мене зненацька, і це навчило мене – і досить швидко – завжди дивитися вдалину, змусило засвоїти, що я не здатний керувати погодою, що треба бути терплячим і зважати на люттю природи. Не всі підпорядковується моїм бажанням, а тому краще швидше звикнути до цього.
Теорії, висунуті з метою пояснення законів природи, повинні бути унікальні як сама природа.
Природа обшукує нас при виході, як при вході. Не можна винести більше, ніж приніс.
Кожен з нас – сума щастя і горя, бездоганне творіння природи, дивовижний акт життя у всьому його різноманітті. Кожен з нас – вміщує в себе все.
Ніщо в природі не зникає, ніщо не створюється з нічого.
Берези – це такі білі в чорну смужку, а про осики я взагалі сказати нічого не можу ….
Розум, як і природа, не терпить порожнечі. Природа заповнює пустоту любов’ю; розум нерідко вдається для цього до ненависті.
День був прекрасний, нарешті схожий на справжнє літо, теплий і вологий – така погода після довгої зими нагадує тобі, що якщо світ і не був призначений для людей, то ми-то вже точно були для нього призначені.
Природа-мати розумна, та син дурний.
Коротше, коли ти в лісі, ти стаєш частиною лісу. Весь, без залишку. Потрапив під дощ – ти частина дощу. Приходить ранок – частина ранку. Сидиш зі мною – стаєш часткою мене. Ось так. Якщо коротко.
Щоб подружитися з метеликом, потрібно спочатку самій превретіться в шматочок природи. Виключити з себе людину, зачаїтися всередині – і уявити себе деревом, травою або квіткою.
Я не більш самотній, ніж гагара, голосно регоче на ставку, або сам Уолденского ставок. Хто поділяє самотність цієї водойми? А тим часом його блакитні води відображають не демонів туги, а небесних ангелів. … Я не більш самотній, ніж млиновий струмок, або флюгер, або Полярна зірка, або південний вітер, або квітневий дощ, або січнева крапель, або перший павук в новому будинку.
