– Вона не вміє просити вибачення.
– У цьому ми схожі – я не вмію прощати.
Я хоч і багато говорю, але далеко не завжди знаю, що треба сказати.
– Це погана ідея …
– Не буває «поганих» ідей, бувають лише погано реалізовані чудові ідеї!
Сьогодні я міняю тебе на текілу.
Sometimes I do things I do not have to do.
Я люблю тебе, Олена! Я люблю тебе так сильно, що навіть не можу зробити нічого егоїстичного. Чому ти цього не розумієш?
Так, але дурниці це так весело.
– Як Джеремі?
– Ненавидить мене. Ненавидить життя. Ненавидить те, що ми навіть пообідати не можемо так, щоб перед десертом ніхто не помер!
Вербена не дає мені проникнути в її голову, але, може, я хочу не в голову?
– Це погана ідея…
– Не буває «поганих» ідей, бувають лише погано реалізовані чудові ідеї!
Не можна забувати про життя.
– Я з тобою нікуди не піду, ти мене вбити намагався!
– Так, а ти взагалі-то мене вбив!
– Так кльово не старіти. Мені подобається бути вічно красунчиком.
– Та вже, бути стоп’ятдесятирічний тінейджером завжди було межею моїх мрій.
Не варто недооцінювати привабливість темряви, Стефан. Навіть найчистіша серцем тягнеться до неї.
Я не можу бути тим, ким мене хочуть бачити інші, не можу бути тим, ким вона мене хоче бачити …
– Любов болюча, безглузда і її значення переоцінюють.
– Тільки якщо її немає.
– Знаєш, насправді, у нас з тобою багато спільного.
– Правда? Може, нам помиритися в честь того, що нам обом бракує мого братика?
– Скільки йому потрібно, щоб прийти в себе?
– Пару днів … плюс мінус …
– Але пару днів пройшло.
– Значить плюс.
Коли ти втрачаєш когось, це почуття завжди залишається з тобою, постійно нагадуючи тобі, як легко можна поранитися.
Я не можу вийти з дому, мені стає нудно і я втрачаю терпіння. А я не люблю нудьгувати і терпіти!
Це ж дизайнерська річ, чувак, нафіга порвав!
