Смерть – це мій постійний бій. Я вступаю з нею в сутичку в кожному новому оповіданні, повісті, п’єсі … Смерть! Я буду боротися з нею моїми творами, моїми книгами, моїми дітьми, які залишаться після мене.
У нас одна обов’язок – бути щасливими.
Коли я був молодий, я пхав своє невігластво всім в обличчя. Мене били за це. І до сорока років я відточив нарешті зброю моїх знань. А якщо ви будете приховувати своє невігластво, вас не битимуть і ви ніколи не порозумнішаєте.
В хорошому шлюбі люди завжди вчать один одного. Ви вчите один одного науці життя. Щодня стикаючись, лежачи на одній подушці, ви впливаєте один на одного поза волею.
Хто перестав дивуватися, той перестав любити, а перестав любити – вважай, у тебе і життя немає, а у кого життя немає – той, вважай, зійшов в могилу.
Розумієш, спочатку життя дає нам все. Потім все забирає. Молодість, любов, щастя, друзів. Під завісу це кане в пітьму. У нас і в думках не було, що її – життя – можна заповідати іншим.
Фантастика – це наша реальність, доведена до абсурду.
І, якщо жити повним життям – значить померти швидше, нехай так: Краще вже померти швидко, але спершу скуштувати ще від життя.
Заповідати свій вигляд, свою молодість. Передати далі. Подарувати. Життя дається нам тільки на час. Користуйся, поки можеш, а потім без сліз відпусти. Це дивовижна естафетна паличка – одному Богу відомо, де відбудеться її передача.
Ми всі – машини часу. Ось чому все своє життя я перебуваю під чарівністю старих. Тому що я знаю: ось зараз натисну його потаємну кнопку і опинюся в 1900 році.
Мені потрібно поговорити, а слухати мене нікому. Я не можу говоритизі стінами, вони кричать на мене. Я не можу говорити з дружиною, вона слухає тільки стіни.
Коли мені було 19 років я не міг вступити до коледжу: я був з бідної сім’ї. Грошей у нас не було, так що я ходив в бібліотеку. Три дні на тиждень я читав книги. У 27 років замість університету я закінчив бібліотеку.
