Розум таке ж майно, як і будинок, стало бути, він буде пригнічувати ненаукових і слабких …
Праця раз назавжди оголошується пережитком жадібності і експлуатаційно-тваринам хтивістю, тому що праця сприяє походженням майна, а майно – пригнічення.
Революція минула ці місця, звільнила поля під мирну тугу, а сама пішла невідомо куди, немов ховалася у внутрішній темряві людини, статут на своїх пройдених шляхах. У світі було – як увечері, і Дванов відчув, що і в ньому настає вечір, час зрілості, час щастя або жалю …
Він озирнувся навколо – скрізь над простором стояв пар живого дихання, створюючи сонну, задушливу невидимість; стомлено тривало терпіння на світлі, точно все живе знаходилося десь посередині часу і свого руху: початок його всіма забуте і кінець невідомий, залишилося лише напрямок.
Подолати, пробачити недоліки один одного не можна, не маючи почуття спорідненості.
Революція була задумана в мріях і який здійснюють … для виконання самих ніколи не здійснились речей.
Капіталізм народжував бідних нарівні з дурними. З бідноти ми впораємося, але куди нам подіти дурнів?
Риба між життям і смертю варто, тому вона і німа і дивиться без вираження; телиць адже і той думає, а риба ні – вона все вже знає.
Соціалізм прийде моментально і все покриє. Ще нічого не встигне народитися, як добре настане!
Я говорю – влада справа невміле, в неї треба самих непотрібних людей садити, а ви ж всі придатні.
Тільки другорядні люди роблять повільну користь. Занадто великий розум зовсім ні до чого – він як трава на жирних грунтах, яка валиться до дозрівання і не піддається покосу. Прискорення життя вищими людьми стомлює її, і вона втрачає те, що мала раніше.
Праця є совість.
Людство – без облагородження його тваринами і рослинами – загине, збідніє, впаде в злобу відчаю, як самотній на самоті.
Електрифікація є така ж революція в техніці, з таким самим значенням, як жовтня 1917 року.
Коли між людьми знаходиться майно, то вони спокійно витрачають сили на турботу про те майно, а коли між людьми нічого немає, то вони починають не розлучатися і зберігати один іншого від холоду уві сні.
По ночах Копенкин втрачав терпіння – тьма і беззахисний сон людей захоплювали його провести глибоку розвідку в головне буржуазна держава, тому що і над тією державою була тьма, і капіталісти лежали голими і несвідомими, – тут би їх і можна було закінчити, а до світанку оголосити комунізм.
Який же це комунізм? – остаточно засумнівався Копенкин і вийшов на двір, покритий сирою вночі. – Від нього дитина жодного разу не міг зітхнути, при ньому людина з’явився і помер. Тут зараза, а не комунізм.
Чепурний взяв в руки твір Карла Маркса і з повагою помацав густо надруковані сторінки: писав-писав людина, шкодував Чепурний, а ми все зробили, а потім прочитали – краще б і не писав!
Різні сни представляються працівникові ночами – одні висловлюють виконану надію, інші передчувають власний труну в глинистої могилі; але денний час проживається однаковим, згорбленим способом – терпеньем тіла, риє землю, щоб посадити в свіжу прірву вічний, кам’яний корінь незруйновного зодчества.
– Тобі, Вощев, держава дала зайва година на твою задума – працював вісім, тепер сім, ти б і жив мовчав! Якщо всі ми відразу замислимося, то хто діяти буде?
– Без думи люди діють безглуздо! – вимовив Вощев в міркуванні.
