– Та є ж різниця між добром і злом?
– Кажуть, є якась маленька; та не наша це справа.
Гордість – вічна перешкода в любові людини. Як дорого часом обходиться людям ця гордість. Безсонні ночі, похмурі роздуми, і, нарешті, остання, пам’ятна на все життя, зустріч, коли очі, руки, все говорить: «Так!», Але губи, вперто викривлені гордістю, твердять: «Ні!» І скільки разів потім людина пошкодує про це слово, дивлячись на пожовклий портрет з прощальною написом на звороті.
А ось розумні люди помічають, що у нас і час-то коротше стає. Бувало, літо і зима-то тягнуться-тягнуться, не дочекаєшся, коли закінчаться; а нині і не побачиш, як пролетять.
Коли ти чесно – не живи з безчесним, що не труться біля сажі – сам забруднити.
Дні-то і годинник все ті ж начебто залишилися, а час-то, за наші гріхи, все коротшими і коротшими робиться.
Я хочу зберегти за собою дороге право дивитися кожному в очі прямо, без сорому, без таємних докорів, читати і дивитися сатири і комедії на хабарників і реготати від чистого серця, відвертим сміхом.
Без хитрості на світі не проживеш.
Так, мені все кажуть, що я нетерпимий, що від цього я багато втрачаю. Та хіба нетерпимість недолік? Хіба краще байдуже дивитися на Юсов, Білогубова і на всякі гидоти, що постійно кругом тебе робляться? Від байдужості недалеко до пороку. Кому порок не бридкий, той сам потроху втягнеться.
Чужа душа потемки.
У мене своїх секретів немає. А якщо якийсь чужий, так що мені за потреба берегти його.
Чому люди не літають! Я кажу, чому люди не літають так, як птахи? Мені іноді здається, що я птах. Коли стоїш на горі, так тебе й тягне летіти. Ось так би розбіглася, підняла руки і полетіла.
Над дурними людьми не треба сміятися, треба вміти користуватися їхніми слабкостями. «На всякого мудреця досить простоти»
Та хіба кругом нас люди живуть? Вовки та вівці. Вовки їдять овець, а вівці смиренно дозволяють себе їсти.
