Хіба полум’я серця може згаснути в полум’ї багаття!
Що вороги зроблять нам, поки серця наші гарячі? Да нічого!
На стілець біля вікна і подививсь крізь маленьку дірочку на віконному склі кружечок. За вікном пурхали сніжинки; одна з них, найбільша, упала на крайцветочного ящика і почала рости, рости, поки нарешті не перетворилася на жінку, закутану в найтонший білий тюль, витканий, здавалося, з мільйонів снігових зірочок. Вона була так чарівна, так ніжна, вся зі сліпуче білого льоду і все ж жива! Очі її сяяли, як зірки, але в них не було ні спокою, ні тепла. Вона кивнула хлопчикові і поманила його рукою. Хлопчина злякався і зіскочив зі стільця; майнула надворі повз вікно.
Але кожна квітка грілася на сонечку і думав тільки про свою власну казку або історії; їх наслухалася Герда багато, але жоден з квітів не сказав ні слова про Кая.
Північний олень: – Дай їй силу перемогти Снігову Королеву!
Лопаріха: – Ні. Сильніше її вже ніхто не може зробити. Бо що сильніше відданого серця?
Поклала її в гарненьке ліжечко з червоними шовковими подушками, набитими блакитними фіалками дівчинка заснула, і їй снилися такі сни, які бачить хіба тільки королева в день.
Волосся вилися, і кучері оточували свіженьке, кругле, як троянда, личко дівчинки золотим сяйвом.
О, як билося серце Герди від страху і нетерпіння! Точно вона збиралася зробити щось погане, але ж вона тільки хотіла дізнатися, чи не тут її Кай!
– В королівстві, де ми з тобою перебуваємо, живе принцеса – така розумниця, що і сказати не можна! Вона прочитала всі газети, які тільки є на світі, і тут же забула, що в них написано, – ось яка розумниця!
Поцілунок її був холодніший льоду, пронизав його наскрізь, дійшов до самого серця, а воно і без того вже було наполовину крижаним.
Кожна сніжинка під склом здавалась далеко більше, ніж була насправді, і нагадувала розкішну квітку або десятикутну зірку. Це було так красиво!
