Поцілунок дівчини дорожче золота, – він йде прямо від серця. Золото на її губах, золото в її сердечку. От і все!
Снігова королева поцілувала Кая ще раз, і він забув і Герду, і бабусю, і всіх домашніх.
– Більше не буду цілувати тебе, – сказала вона. – Не те зацелую до смерті.
Серед простих людей часто зустрічаються натури набагато більш поетичні, ніж
багато прославлених поети.
Сплять дівчата, або померли? Аромат квітів говорить, що померли. Вечірній дзвін дзвонить по покійним!
Холодно, безлюдно, грандіозно!
З історіями адже буває той же, що з багатьма людьми, і вони стають з роками все краще і краще, а це куди як добре! «Що чоловіче зробить, то й добре!»
Собачка падає, гавкає і сердиться. Діти поддразнивают її, бульбашки лопаються … Дошка гойдається, піна розлітається – ось моя пісенька!
Що ж розповіла їй вогненна лілія?
– Чуєш, б’є барабан? Бум! Бум! Звуки дуже одноманітні: бум, бум! Слухай тужливе спів жінок! Слухай крики жерців! .. У довгому-червоному вбранні стоїть на багатті індійська вдова. Полум’я ось-ось охопить її і тіло її померлого чоловіка, але вона думає про живе – про те, хто стоїть тут же, про те, чиї погляди джгут її серце сильніше полум’я, яке зараз спопелить її тіло. Хіба полум’я серця може згаснути в полум’ї багаття!
– Нічого не розумію! – сказала Герда.
– Це моя казка! – відповідала вогненна лілія.
Її сила – в її люблячому серці.
Дівчина свіже троянди, повітряні захитаного вітром квітки яблуні. Як шелестить її шовкове плаття! «Невже ж він не прийде?»
Цю троянду точить черв’як!
Більше Герда забувала свого названого братика Кая, – старенька вміла чаклувати. Вона не була злою чаклункою і чаклувала лише зрідка, для свого задоволення; тепер же їй дуже захотілося лишити Герду в себе. І ось вона пішла в сад, торкнулася своїм костуром усіх троянд, і ті, як стояли розквітлі й пишні, так все і пішли глибоко-глибоко в землю, і сліду від них не залишилося. Старенька
