Її сила – в її люблячому серці.
Дівчина свіже троянди, повітряні захитаного вітром квітки яблуні. Як шелестить її шовкове плаття! «Невже ж він не прийде?»
Цю троянду точить черв’як!
Більше Герда забувала свого названого братика Кая, – старенька вміла чаклувати. Вона не була злою чаклункою і чаклувала лише зрідка, для свого задоволення; тепер же їй дуже захотілося лишити Герду в себе. І ось вона пішла в сад, торкнулася своїм костуром усіх троянд, і ті, як стояли розквітлі й пишні, так все і пішли глибоко-глибоко в землю, і сліду від них не залишилося. Старенька
Хіба полум’я серця може згаснути в полум’ї багаття!
Що вороги зроблять нам, поки серця наші гарячі? Да нічого!
На стілець біля вікна і подививсь крізь маленьку дірочку на віконному склі кружечок. За вікном пурхали сніжинки; одна з них, найбільша, упала на крайцветочного ящика і почала рости, рости, поки нарешті не перетворилася на жінку, закутану в найтонший білий тюль, витканий, здавалося, з мільйонів снігових зірочок. Вона була так чарівна, так ніжна, вся зі сліпуче білого льоду і все ж жива! Очі її сяяли, як зірки, але в них не було ні спокою, ні тепла. Вона кивнула хлопчикові і поманила його рукою. Хлопчина злякався і зіскочив зі стільця; майнула надворі повз вікно.
Але кожна квітка грілася на сонечку і думав тільки про свою власну казку або історії; їх наслухалася Герда багато, але жоден з квітів не сказав ні слова про Кая.
Північний олень: – Дай їй силу перемогти Снігову Королеву!
Лопаріха: – Ні. Сильніше її вже ніхто не може зробити. Бо що сильніше відданого серця?
Поклала її в гарненьке ліжечко з червоними шовковими подушками, набитими блакитними фіалками дівчинка заснула, і їй снилися такі сни, які бачить хіба тільки королева в день.
Волосся вилися, і кучері оточували свіженьке, кругле, як троянда, личко дівчинки золотим сяйвом.
О, як билося серце Герди від страху і нетерпіння! Точно вона збиралася зробити щось погане, але ж вона тільки хотіла дізнатися, чи не тут її Кай!
– В королівстві, де ми з тобою перебуваємо, живе принцеса – така розумниця, що і сказати не можна! Вона прочитала всі газети, які тільки є на світі, і тут же забула, що в них написано, – ось яка розумниця!
Поцілунок її був холодніший льоду, пронизав його наскрізь, дійшов до самого серця, а воно і без того вже було наполовину крижаним.
Кожна сніжинка під склом здавалась далеко більше, ніж була насправді, і нагадувала розкішну квітку або десятикутну зірку. Це було так красиво!
А король-то голий!
Вона поцілувала сплячу бабусю, взула червоні черевички і побігла сама-самісінька за місто, прямо до річки.
Дійдемо до кінця цієї історії, ми будемо знати більше, ніж зараз.
Всі учні троля – у нього була своя школа – розповідали скрізь про дзеркало, як про якесь чуде.- Тепер тільки, – говорили вони, – можна побачити весь світ і людей в їх теперішньому світі!
Бідолаха Кай! Тепер серце його мало перетворитисяв шматок льоду!
