Але це право старих хитрунів -Плестісь і баритися, корча мерців.
Скажи хворому у його одра, Що не на жарт вмирати пора.
Ніч сердиться, а день нишком Розписує фарбою хмари.
Мій друг, де цілуватися ви вчилися?
Святий отець, молитви возносить.
Твій погляд небезпечніша двадцяти кинджалів. Поглянь з балкона завжди готовий допомогти вниз, І це буде мені від них кольчугою.
Ромео не дурень: Він дому та, напевно, в ліжку.
Земля – праматір всіх живих порід – Їх виробляє, їх і поховає.
Пригадай, я поки постою.
Соромтесь! Тихіше! Сльози не результат У нещасті.
Це спосіб Визнати за нею тим більше досконалості.
І ненависть болісна і ніжність. І ненависть і ніжність – той же запал Сліпих, з нічого виникли сил, Порожня тягар, тяжка забава, безладно собранье струнких форм, Холодний жар, смертельне здоров’я, Безсонний сон, який глибше сну.
Стримай, безумець, руку!
В тебе печаль закохалася. Ти одружений На жаль.
Однак губи нам дано на щось?
Тутвідпочину навік, тут скину з плечей Томливе ярмо зірок зловісних.
Ну, няня … Чим ти так засмучена? Поганих звісток не множити похмурим виглядом, Але якщо повідомлення хорошо, Їх псує кисла твоя посмішка.
Хотіла б я відновити пристойності, Та пізно, прикидатися ні до чого. Ти любиш мене? Я знаю, вірю, Що скажеш «так». Але ти не поспішай.
Для довгої повісті моє дихання. Простягнений на землі Ромео – чоловік Джульєтти, і вона – дружина Ромео.
Хто заново затіяв цю суперечку? Скажи, племінник, ти ж був при цьому?
Щоб цю пташку приманити назад!
Вирішіть ви, яка з більшою силою Уява ваше вразила. Без права на таку похвалу Дочка буде теж вночі на балу.
Вона не в жарт жінка, приятель.
Я все добро наложу до твоїх ніг І за тобою піду всюди.
І колишня Ромео всіх дорожче Перед Джульєттою більше не миле.
