Живий мене заколоти в труну.
Кажуть казки, Що жайворонок жабі будує очки.
Їм заходи немає – чим більше витрачаю я,
Тим більше залишається у мене.
Мені так приємна мука розлуки,
Що до ранку твердила б «До побачення!».
Закоханим відрадно побачення,
Як п’яним студентам гуляння.
І так само гірка їм розлука,
Як бідним студентам наука.
В хвилини
Відчаю зійде за вічність годину …
Живи поки ти живий, приятель …
Який чарівною музикою звучать Нам голоси улюблених на світанку!
Ах, якби очі її на ділі Перемістилися на небосхил! При їх сяйво птиці б заспівали, Прийнявши ніч за сонячний схід.
О, ця лагідна на вигляд любов Як на перевірку зла, невблаганна!
Мовчи, мій друг. Вогонь вогнем зустрічають, Біду – бідою і хворобою лікують хворобу. Кружляння назад круженье припиняють, І ти з бідою точно так же сперечайся. Схопити старайся нову заразу, І колишня не згадає ні разу.
На добраніч! Я тобі бажаю Такого ж привабливого сну, Як світлий світ, яким я сповнена.
О, не клястися місяцем, в місяць раз мене, – це шлях до зрад.
Їм через незнання ця біль смішна. Але що за блиск я бачу на балконі? Там видніється світло. Джульєтта, ти, як день! Стань біля вікна. Убий місяць сусідством; Вона і так від заздрості хвора, Що ти її затьмарила білизною.
Чи не здуру баримося, а не в строк поспішаємо.
До подругам ми – як школярі додому, А від подруг – як з сумкою в клас взимку.
Ромео, сутність почуттів моїх до тебе Вся виразність у слові: ти мерзотник.
Не можна пишатися тим, що ненавидиш.
Візьми його мертве тіло І розбери на міріади зірок.
Але старі подібні померлих –
Хворі на вигляд, бліді з особи …
Мене перенесла сюди любов,
Її не зупиняють стіни.
Прощай, прощай, а розійтися немає сечі,
так і твердить б століття: «На добраніч …»
